Що означають їхній унікальний образ та жанр, про що насправді їхні ексцентричні пісні та які вони, сім учасниць епатажного фрік-кабаре Dakh Daughters, поза сценою. У пошуках відповідей на ці та інші питання "Апостроф" побував на репетиції популярного жіночого колективу. Виступ у Росії, після якого про гурт заговорили у стінах Думи, концерти українських "революціонерок гідності" у Європі та як останні події в країні відображаються на їхній творчості. Пережиті роки Майдану, погляд на гострі питання відносин України і Росії, а також веселий прогноз майбутнього пісенного конкурсу Євробачення-2017. Ці та інші питання в новому інтерв'ю з Dakh Daughters.
- Нещодавно закінчилася серія ваших концертів у Європі. Як вас сприймають за кордоном?
- Нас завжди сприймають дуже класно (посміхаються). Насправді, нам дуже часто ставлять це питання, і ми завжди сходимось до того, що під кінець концерту глядач перетворюється в одну прекрасну масу любові, незалежно від того, він українець, німець, таїтянець чи португалець. Ми так возз’єднуємося з цими людьми, що абсолютно немає значення, де ми і звідки.
Одна з найголовніших ідей Влада Троїцького (керівник театру"Дах", – ред.). Упродовж 14- років він виховує нас, щоб ми завжди розвивалися не тільки локальненько, а щоб у нас були амбіції, щоб ми завжди глобально рефлексували на світ. І тому нас сприймають добре, тому ми говоримо такою універсальною мовою, в цьому випадку новою, тому що таких у світі немає. Ми не спілкуємося з людьми як з національністю або з якоюсь їхньою національною рисою, ми не заграємо з цими поняттями, ми просто спілкуємося, як з усіма по всьому світі. Це те, що ми вже всі давно загубили, - діалог. Ми знаходимо діалог між людьми.
Ще для нас важлива позиція показати у світі, що Україна не є жертвою. І те, що відбувається в Україні, нам дає сил для того, щоб творити і народжувати щось нове. І, власне, ми є таким прикладом для всіх. Чудова позиція. Тому що останнім часом багато хто навпаки намагається голосно кричати, що в Україні є проблеми, "зверніть на нас увагу" тощо.
Це нормально, тому що така ситуація зараз. На етичному (дипломатичному) рівні, можливо, це правильно, а в мистецтві все ж таки є багато можливостей і сторін. Ми свідомі громадяни, ми розуміємо, що нікому до нас глобально немає діла. Триває війна в Сирії, теракти, там ще щось – купа всього. І ми зараз ще більш-менш у благодатному становищі. Тому ми зараз заявляємо про себе на весь світ. Ми не спекулюємо на цьому, ми тільки наголошуємо на тому, що Україна є, зараз вона намагається стати на ноги, і вона зможе це зробити, тільки треба час, треба починати з себе.
- Ваші власні спостереження: більше закордонні концерти відвідує діаспора, чи із задоволенням слухають український гурт і місцеві жителі?
- Здається, українці за кордоном ще не дуже доросли до того, щоб ходити на Dakh Daughters. Але все частіше ми бачимо прапор у залі. До речі, це теж часте питання: чомусь більшість думає, що нас запрошує тільки діаспора і у нас тільки діаспоріальні концерти. Це зовсім не так, тому що ми виступаємо на різних фестивалях і досить серйозного рівня, на театральних, на музичних… Та для нас це є приємним, коли подекуди серед людей ми бачимо прапор і до нас приходять українці, яких значно менше, ніж європейців.
Учасниця фрік-кабаре Dakh Daughters Тетяна Гаврилюк
- Як взагалі ваші ідеї сприймаються за кордоном? Маю на увазі, наскільки вони є доступними для зарубіжної аудиторії? Чи часто вас просять розповісти більше про ваші пісні?
- Запитують, звичайно. Але ми завжди намагаємося залишити нашій аудиторії найбільшу свободу для будь-якої інтерпретації. І тому важко сказати, як хто інтерпретує те чи інше загалом. Але ми завжди намагаємося презентувати Україну у світі, зокрема, після революції. Цю перероджену у вулкані подій молоду Україну. Цей весь тур і митці, які народжуються тут і зараз, - все це, безумовно, є дуже цікавим Європі і світові. Це дає нам дуже велику відповідальність, таку почесну, це виконання мети. Ще ми використовуємо субтитри.
- Тобто пісні супроводжуються субтитрами?
- Так. Ми дуже серйозно до цього підходимо. Часто самі займаємося цим питанням, титруванням. У Португалії нам дякували за субтитри, тому що це дуже багато знімає питань, про які ми говоримо. І в текстах ми часто використовуємо іноземну мову: французьку, англійську, німецьку, російську. Власне спочатку ми переклали тільки англійською мовою і думали, що вона універсальна. Але, насправді, потім ми зрозуміли, що дуже важливо іноді перекладати саме тією мовою, куди ми їдемо. Тому ми почали співати і португальською, і польською, і словацькою…
- Матеріал залишається, але щоразу ви його перекладаєте різними мовами?
- Так. Ось, наприклад, ми їдемо до Словаччини 23 вересня, і ми їм надіслали титри, кажемо: у нас є англійська. Вони кажуть: давайте англійську і оригінал, ми все-таки зробимо словацькою мовою. У Білорусі у нас був білоруський переклад і російський, що теж важливо, оскільки там білоруською мовою не так багато говорять, як у нас - українською. І це класно, тому що вони сприймають не тільки на енергетичному рівні і бачать, як дівчата бісяться, а ще й інтелектуально, встигають щось читати.
Учасниця фрік-кабаре Dakh Daughters Руслана Хазіпова
- В одному з інтерв’ю зустрічав цитату, ніби ваша жіноча енергія уособлює Україну в мініатюрі. Але, на жаль, цю думку не розкрили далі. Прокоментуєте?
- Це образна і багатогранна тема. У нас є жіночий гурт, фрік-кабаре Dakh Daughters: це сім актрис, сім артисток, семеро дівчат, семеро музикантів, семеро співачок, виключно дівчат, молодих жінок. І ми всі так само приїхали, зібралися тут, будучи з різних куточків України. І якщо ви прийдете на шоу, то так само побачите дуже велику кількість українського матеріалу, нового українського мистецтва, пов’язаного з українською музикою, поезією, текстами. І побачите, яке це є різнобарв’я і різноманіття.
У Русі, наприклад, є трек, такий гуцульський реп, в якому дуже цікавий момент, пов'язаний з тим, що це є українська мова, але це є, власне, гуцульська мова, діалект. І вона звучить цілком інакше, ніж, наприклад, пісня, яка виконується на вірші Сергія Жадана, де текст пов’язаний з історією, напряму з бурхливими подіями, хвилюючими, страшними і радісними, які відбуваються зараз від революції до війни. І, мабуть, із цим пов'язаний такий образ України в мініатюрі.
Dakh Daughters – це ніби Вольтрон, захисник всесвіту. Була така історія про космічного робота, який пілотується людьми-супергероями і складається з окремих роботів. Вони складаються разом, і тоді Вольтрон захищає всесвіт. Це така місія.
- Ще один цікавий момент: в одному з видавництв вас назвали "революціонерками гідності". Що думаєте з приводу цієї думки про вас?
- Ви читали книжку "Революція безсмертя"? Це звідти думка народилася. Це скорочений витяг з того, про що ми говорили, що є революція, а є еволюція. Ми приречені на якісну і швидку еволюцію. Якщо ми хочемо, щоб щось відбувалося, це має бути не революція і не крок, а швидка і якісна еволюція, коли людина головою думає, які зміни вона робить. І робить це швидко і якісно. Саме це ми і намагаємося донести. Ще в додаток до цього згадаємо фразу Владислава Троїцького, що треба думати серцем, а любити головою! Це допомагає швидко еволюціонувати.
Якось ми говорили, що з того моменту, як потрапили до "Даху", у нас почалися революція і еволюція. У 2004 році ми стояли на Майдані, були такі велетенські акції з тисячами помаранчевих кульок, десятками метрів помаранчевої тканини, яку ми спускали у Дніпро з мостів... Для нас це еволюція, ми постійно в цьому стані, ми постійно заряджені. І тому це все так сформулювалося.
Учасниця фрік-кабаре Dakh Daughters Соломія Мельник
- Наскільки знаю, ви виступили на Майдані за день до розгону студентів. Чи правда, що це назавжди відобразилось на вашій творчості?
- Ми не почали конкретно про це писати пісень. Але свідомість зрозуміло, що змінюється після такого. Ти не можеш не реагувати на такий жах. Але це зовсім інша тема. Все це пов’язано, у нас після цього був проект, вистава "Антігона"! Там порушується дуже складне питання, яке є зараз у нас в країні, коли по два табори опиняються два брати, і як поводить себе сестра, коли вони обидва загинули в сутичці. Вона ховає обох, бо це сім’я для неї.
Вийшовши на Майдан, ми зрозуміли, що написали пророцтво. Треба розуміти: те, що ти зробив сьогодні і зараз, – це тобі так і повернеться. Треба більш свідомо підходити до питання національної ідентифікації, до людей, до політики, до всього життя. І хочеться уточнити, що у нас був не тільки цей один концерт на Майдані 28 числа, а у нас було дуже багато концертів під час різних стадій Майдану і самої революції. І вони, відповідаючи на ваше запитання, відіграли дуже велику роль, і досі відіграють на кожному нашому виступі. Їх було багато, вони були всі незабутні - і на барикадах, і на сцені.
Було якесь відчуття, що кожен на своєму місці, і кожен мусить робити те, що він мусить робити і хоче робити, і в кожного є своя місія, і таким чином формується нове суспільство: щасливе, де замість примусової ієрархії є якесь колективне бажання, де буде всім добре. І ми вийшли, як митці, хоч ми так само зробили багато речей, були там, і це найбільший для всіх скарб, але тим не менше нам було важливо діяти нашою мистецькою зброєю.
Ця історія, яка далі відбулася від Революції гідності до анексії Криму і війни на сході – це є продовження все однієї історії. І наша подальша творчість, наші подальші пісні і музичні композиції, які з’явилися на межі цього.
З приводу еволюції свідомості хотілося б додати. Думка зародилася в нас у всіх, коли ми були у Відні, і там, звісно, нам ставили питання журналісти, які це дуже люблять робити на Заході: "Ну як вам, все добре вже після Революції гідності?", "Вже одразу все добре після революції?", "Навіщо ви виходили на Майдан?"
Провокативні такі запитання. Зрозуміло, що нічого одразу не буде. Нам, наприклад, зрозуміло, коли дорослі люди роблять революцію у 21 сторіччі, то вони розуміють, на що вони йдуть. Вони йдуть на великий шмат роботи, ти починаєш йти. Ми починали йти, і у 2004 році розуміли, що тільки починаємо. От, типу, стало краще чи не стало? Стає! Це і є твоє життя. Ти або робиш його, або не робиш. Це глибоке питання, хто за що стояв на Майдані. Ми досі там, ми робимо свою справу! Це ідея еволюції свідомості.
- Це, до речі, якраз наступне запитання. Сьогодні часто говорять, що все було марно, Майдан, революція… Погодитесь?
- І ще більше будуть говорити, бо нам ще глибше є куди залізти, на жаль. Але чим більше ми занурюємося, тим світліше стає в кінці тунелю. Не можна жити минулим, якщо сталися такі великі зміни у соціумі. Ми всі були ідеалісти, революціонери, виходячи на Майдан. Молода сила була дуже великою, рушійною, важливою під час революції. І ніхто з нас ніколи не думав і не хотів, не дай Боже, навіть подумати про такі події, як війна на сході, анексія Криму, загиблі солдати і покалічені життя людей. Звичайно, що ні.
Але тим не менше, якщо вже сталася така велика зміна у соціумі і підняли такі великі рушійні сили, зраз важливо не розслаблятися і правильно рухатися всім разом, бо, власне, тут вже в цей момент твориться майбутнє, як цеглиночка до цеглиночки, все своїми руками будуєш. А розмови про те, що було гірше, було ліпше… Ці розмови будуть завжди, і це нормально. Наше завдання таке, щоб процент нормальних, думаючих, тверезих людей збільшувався, щоб маси, грубо кажучи, робочого пролетаріату починали думати інакше, заражати їх цим. І щоб інтелігенція мала змогу заразити грамотно цих людей, і щоб ще більше людей стало думати інакше, і бути чесним на своєму місці.
Чесність – це найбільше питання, яке буде хвилювати людство завжди. Це бажання влади, грошей, це буде завжди, від цього ніхто нікуди не подінеться. Головне, щоб цей процент хоча б став більшим, щоб був якийсь баланс між цим. Приклад, як у світі інші країни виживають. У всіх є зараз свої проблеми: і у Франції, і в Німеччини, і так далі. Але маси більш-менш задоволені своїм існуванням, зарплатою тощо. У нас все ж таки більше людей бідує, а там якось вони мудріше змогли поступити, ніж люди, які крадуть великі шмати грошей. Вони, мабуть, трохи діляться, кидають тим людям - це грамотність балансу. Нам треба почати хоча б з цього, досягнути, грубо кажучи, європейського світового балансу, і тоді можна боротися і далі - на вищих рівнях.
Учасниці фрік-кабаре Dakh Daughters Руслана Хазіпова і Соломія Мельник
- Ваш хіт "Рози / Донбас". Наскільки відомо, він складається з 35 сонету Шекспіра та українських народних пісень. Розкажіть про створення композиції, що встигла свого часу підірвати і російську аудиторію на YouTube.
- Вона створилася під час ГОГОЛЬFEST у 2012 році. Знаєте, сьогодні важко розповідати про створення твоїх композицій, тому що на той момент ти знаходишся в іншому вимірі, це змінений стан. Ти постійно вагітний якимись ідеями, постійно про них думаєш. Потім ці пазли збираються в один. Тому зараз важко розповідати, як це все складається.
От якраз "Рози / Донбас" можна віднести до того нашого пророчого питання. Як ми себе жартома називаємо "Народний заслужений пророчий ансамбль Dakh Daughters", назва така у жанрі хора Вєрьовкі або Вірського. Незабаром ми станемо писати про квіточки, калину і любов.
Пісня була створена ще до тих подій, які вже потім сталися на Донбасі. Лише потім, у ході розслідувань самої нашої творчості, ми дізналися, що троянда – це символ Донецька, зрозуміли, що воно все збігається. А слово Донбас просто було заримоване по слуху із сонетом Шекспіра.
Це взагалі дуже чудернацько говорити про пісні, про музику. Це як танцювати про архітектуру. Нас дуже часто запитують не тільки про цю пісню, а й про інші. Ми починаємо розповідати і такого можемо понарозказувати, що журналісти вже бачать психоделічні багатогранні світи. А якщо коротко, Наташа принесла текст цього сонету, ми почали його грати, співати, і Наталчин чоловік, фронтмен гурту "ДахаБраха", почав повторювати "Донн-бас", як риму до строфи. Потім до нього приєдналися всі, і вийшов абсолютно божевільний і дуже гарний контрапункт, все й сформувалося. Вже пізніше ми повернулися до ескізів цієї пісні, вона нам дуже подобалася, зачепила. Ми почали її переробляти, залишили текст, музичний ритм і це слово "Донбас".
Пісня зажила своїм життям, і коли через рік ми зняли на неї відео, вона стала популярною. Вже за рік, коли був Майдан, і потім далі розгортались події, потім Крим, а потім, власне, Донбас, вона набула якоїсь колосальної політично-соціальної та взагалі людської суті.
- Ну а далі вже пішло: "Хаос-группа воспела Донбасс"...
- Так, там було дуже багато різних інтерпретацій. Навіть у Думі про нас говорили. Нас тоді назвали "Дах Дорс". Депутат один жалівся, що приїздили ті, які стояли на Майдані і кидали коктейлі Молотова в правоохоронців, і як ми взагалі заслужили виступати на таких сценах у Росії. А після цього вже, власне, розпочалася війна, Росія виступила агресором, і ми перестали туди їздити. То була остання згадка там про Dakh Daughters.
- А взагалі чи продовжують сьогодні запрошувати вас до виступів у Росії?
- Так, у нас там багато друзів, всі прекрасні. Але ми не їдемо, поки не закінчиться війна. Є пропозиції працювати на нейтральній території з класними адекватними артистами. Можливо, буде якийсь окремий проект. Ми маємо дуже багато друзів, які дуже талановиті, нормальні, свідомі, котрі розуміють ситуацію!
Учасниця фрік-кабаре Dakh Daughters Наталія Галаневич
- Зараз це дуже актуальна тема. Що взагалі думаєте про гастролі українських артистів у Росії?
- Я вам так скажу (думка Анни Нікітіної, – ред.): я вважаю, все настільки непросто, не всі тут такі українці. Я, наприклад, наполовину росіянка, і для мене це дуже хворобливе питання. Ненавидіти когось за те, що вони їздять з концертами до Росії, я просто не можу фізично, десь я їх розумію. Але я чую багато ненависті. Наприклад, історія із СанСеєм (гурт Андрія Запорожця"SunSay", – ред.) скандальна. А з іншого боку він музикант, у нього там гурт. СанСей зараз складається із російських музикантів, і тоді складався. І що йому робити?
Він сказав, що він на нейтральній стороні. Спочатку якось не дуже приємно було, а зараз прийшов до нас на репетицію, я подивилася – і правда живі очі. Людина так собі сказала: я нейтральний, я не хочу іти проти когось. І що тепер? Давайте його лінчувати чи казати, що він не таке хороше мистецтво робить як міг би для того, щоб зайняти таку позицію? Але мені здається, що це повинно бути нормально -мати і таку позицію. І це суспільство теж повинно сприймати. Якщо ти не любиш його мистецтво чи творчість – це твої проблеми. Принцип нового суспільства, яке ми хочемо будувати, у цьому і полягає, у будь-якому разі спробуйте не ненавидіти. Ми всі намагаємося любити, а ніхто з нас не знає, що таке любов. Тому давайте спробуємо не ненавидіти один одного.
- Для мене (відповідає Наталка Галаневич, – ред.), станом на цю секунду, це дві країни: Україна і Росія, які перебувають у стані війни. Особисто я не можу сьогодні їхати туди виступати. Все. Що роблять інші люди – це на їхній совісті. Щодо мене це дві країни. Люди, які зараз їдуть туди виступати і для них це одна країна - постсовок, мєгасовок… Мене це не цікавить. Можливо, Україна і Росія - дружні брати, можливо, у когось є така позиція. Для мене це дві країни.
Завтра все зміниться, ми перестанемо перебувати у стані війни, і я поїду, бо у мене дуже багато друзів у Росії. Когось осуджувати я не буду ніколи, і я ніколи у цих коментах не пишу нікому. Я можу думати все, що захочу, це моя приватна справа, але публічно когось хаяти за те, що він поїде… Це їхнє життя, і нехай вони розбираються. Особисто я до кінця не можу зрозуміти, як можна бути нейтральним у такій ситуації, коли є смерть. Це кров, це страшно, і нейтральність тут для мене просто є нелогічною. Але знов-таки я не виступаю тим поливальником бруду, і ніхто з нас такого собі не дозволяє.
- Ми не їздимо зараз (відповідає Тетяна Гаврилюк, – ред.). Я думаю, поки війна не закінчиться між Україною і Росією, агресія Росії, ця пропаганда, не треба їхати і там виступати. Їх очікує дуже велика боротьба внутрішня, самостійна. Треба, аби сама нація вилікувалася від цієї зіпсутої води, від цього отруйного колодязя спочатку. А тоді можна буде знову налагоджувати якийсь нормальний діалог. І це важливо для мене. У мене дві мови завжди в родині були: російська і українська, і це нормально. Але тим не менше, коли настільки прозорою є війна, все одно зараз вона триває на сході регулярно, і їхати до Москви виступати біля Кремля – це якось нелогічно.
- А ще зараз такий час (відповідає Руслана Хазіпова, – ред.): ми постійно говоримо про цю відповідальність, що треба якось розуміти, що відбувається. Зараз все таке тендітне, зараз тільки кинь – розірвуть, а потім спробуй щось довести. В тебе зараз є одне життя і один шанс щось зробити. Треба дуже акуратно ступати, і в цьому є відповідальність. А те, що я зараз тут, а там – хай як хочуть… Ні, коли ми зрозуміємо, що ми всі разом, тільки тоді з’явиться другий шанс чи третій. Як я буду жити без Донецької області? У нас і без того мало областей, а Росія ще зменшує.
А до того, коли ми навчимося співчувати, у мене трохи інше відчуття, коли тобі просто шкода людину. Наприклад, чому СанСею співчувати? Чому ми зараз взяли саме СанСея? Багато хто зараз їздить до Росії з концертами. До речі, Андрій - дуже класний пацан, нормальний, респект йому, але він ще й з тих, які пропагують патріотизм і їдуть у Росію. Я знаю теж людей, які себе виставляють такими патріотами України, а насправді тишком їздять на корпоративи грати, гроші заробляти: типу тут за ідею, а там – за інтерв’ю. Весь цей патріотизм щезає, і вони просто лабають за гонорари. Це є правда, і це жахливо, нічого з цього хорошого не буде.
Але ми група митців, і нам завжди цікаво з точки зору мистецтва це все бачити, а це завжди є вища, більш божественна, абсолютна точка. Тому ми можемо собі тільки приблизно бачити, думати, що ці люди собі планують. Дай Боже, щоб кожен почував себе вільно і при цьому був щасливим, тому що ми всі знаємо, що там, де починається свобода однієї людини, не відомо де може лежати межа, де обмежуються свободи іншої. Тобто, дай Боже, щоб так було у світі, щоб всі робили те, що вони хочуть, і всі були щасливі.
Учасниця фрік-кабаре Dakh Daughters Анна Нікітіна
- Одна з популярних тем сьогодні – Євробачення-2017. Чи думали ви з приводу участі в конкурсі?
- Нас запрошували, але ми відмовилися, бо не маємо часу. У нас графік розписаний на два роки вперед, все чітко. Ми не можемо відмовитись від травневих вже розписаних подій, і січневих, коли треба дуже багато віддавати часу на підготовку. А потім ми подумали, що два рази для України проводити тут Євробачення - це буде занадто, треба розгрузити (сміються). Цей варіант нескромний. Коли Україна другий раз виграє – нам буде трохи незручно, витрачати стільки грошей… Ми вирішили, що нам економіка так само важлива.
Цього року в нас так само є така цікава практика, за якою проводяться європейські справи, - за рік все плануємо. Щоб зробити великі театральні гастролі, треба за рік все спланувати. Слава Богу, маємо багато таких приємних планів: музичних, театральних… Але тим не менше насправді нам зробили нещодавно таку пропозицію, і ми подумали, що сумарно за фактажем немає сенсу цього року скасовувати всі свої проекти, які нам важливі, в яких є частинка нашої душі. Тим більше що Джамала потужно, яскраво показала Україну цього року, спасибі їй, передаємо естафету іншим країнам, а самі готуємось до суперпотужного виступу і перемагаємо на Євробаченні в наступні роки.
- Київ прийматиме Євробачення. Що думаєте з цього приводу?
- Треба було в Одесі робити, щоб розширювати Україну. Треба в Донецьку робити, щоб поєднувати всіх. Напевно, вони трохи… Вони хотіли зробити спочатку в Одесі, а потім, мабуть, чомусь вирішили, що краще в столиці…
Учасниця фрік-кабаре Dakh Daughters Zo Наталія Зозуль
- Сказали, що переміг найсильніший.
- Ну звісно. Справа в тому, що там теж не все просто. Тут більше розеток, мабуть, ніж в Одесі (сміються). Тут є ще якась чесна сторона, Одеса мусила запропонувати свій план, як це провести і наскільки вона могла б взяти на себе цю відповідальність. Це теж складно, це велике питання. Можливо, вона не змогла?
Вся країна мусить працювати на Євробачення. Це і Одеса, і Київ, це вже про імідж країни йдеться, а не про Євробачення. Класно було б, якби ще у Львові провели… Одеса – це взагалі ідеальний варіант, але й не погано, що воно в Києві. Це все одно так приємно і так добре. В Україні, у нашій столиці. А ви що думаєте?
- Моя власна думка – Одеса. Погоджусь, це б зайвий раз згуртувало українців.
- Так, було б взагалі класно. Це були б українські Канни. Всі мусили б об’єднатися і допомогти в тому, щоб це відбулося. Ви бачите, от напишіть про це. Це треба теж змінювати, бо є влада, і все одно думка влади дуже часто відрізняється від реальної думки народу, молодих людей.
Це як тендер "От зараз ми виберемо". Що вони вибрали? Можна було сміливіше і красивіше це все зробити і набагато об’ємніше і багатогранніше показати Україну, якби були такі українські Канни в Одесі. Але що ж… Будемо всі там на Дніпрі зажигати, буде супер. Україна просто вразить світ своєю красою і неймовірною душею. Бровари всі з’їдуться вразити світ, трохи Борисполя… (сміються).
Репетиція фрік-кабаре Dakh Daughters
Репетиція фрік-кабаре Dakh Daughters
Репетиція фрік-кабаре Dakh Daughters
Репетиція фрік-кабаре Dakh Daughters
Репетиція фрік-кабаре Dakh Daughters
Репетиція фрік-кабаре Dakh Daughters
Репетиція фрік-кабаре Dakh Daughters
Репетиція фрік-кабаре Dakh Daughters
Репетиція фрік-кабаре Dakh Daughters
Репетиція фрік-кабаре Dakh Daughters
Репетиція фрік-кабаре Dakh Daughters
Репетиція фрік-кабаре Dakh Daughters
Репетиція фрік-кабаре Dakh Daughters
- Які плани гурту на найближче майбутнє?
- На яке саме? У нас кілька майбутніх.
До нового року в нас ГОГОЛЬFEST, потім Словакія, далі Тбілісі, Грузія, там театральний фестиваль. Потім у Празі ми граємо велике шоу з "Дахою Брахою", нарешті ми знову з’єднаємося. Потім ми їдемо на два місяці на гастролі у Францію, і потім на 2 місяці, це грудень і січень, у нас не гастролі, а створення нового цирку.
- На останок, як бачите сьогодні загальну і культурну ситуацію в Україні. Які важливі кроки ще мають зробити українці?
- Є покращання, вони помітні. Люди перестали боятися показати себе, показати те, що їх цікавить, бути з іншими, просто не боятися щось зробити, намалювати, сказати. Свого голосу перестали боятися, своєї зовнішності.
Серед вільних художників є тенденція. Але все ж таки державні театри - як інститути: там залишається та сама ситуація, невідомо, що з ними робити. Це треба просто якось туди запускати якийсь спеціальний дим, який виїсть з їхньої свідомості цей нафталін. Це мусить бути якийсь спеціальний метод боротьби, тому що там настільки закам’яніла історія, і люди продовжують в цьому борсатись, заражати інших людей своєю трохи застарілою совковою свідомістю, які потім народжують інше покоління дітей з цією свідомістю. І це дуже страшно. Дуже важкий цей процес, нам ще дуже багато всього треба зробити.
Дуже важливе створення контексту. Коли люди говорять про те, що відбувається, коли не просто художник намалював дома картину і сидить біля неї. А це є створення фестивалів, створення заходів, які вчать розмикати, більш масштабніші, більш контекстуальні такі штуки, як ГОГОЛЬFEST.
Ми трохи заангажовані в тому, щоб так все було, ми ідеалізуємо цю картину, тому що нам хочеться бачити Україну квітучою. Але сюди приїжджають ще й інші художники, і вони відчувають так само, що десь б’є якийсь ключ. Вони приїжджають, і багато хто залишається тут, говорять, ніби черпають якусь енергію. Ми відчуваємо, тому що був Майдан, і ми знаємо напряму, а вони кажуть, що тут є щось таке, що вони завжди шукали: свобода, там де може художник собі дозволити щось.
Тож справді, наше око часом замилюється, іноді маємо багато справ, клопотів… Але є щось таке особливе в Україні, на твоїй землі сьогодні, в цих людях, які є українцями. Треба це цінувати, любити і треба на це ставити ставки, а не на енергію, що у нас все погано. Треба бути оптимістом, але бути супервоїном. Це дуже важко бути переможцями і змінити свій рутинний світ.
Треба бути переможцями, бути оптимістами. І тоді буде щасливе нове майбутнє. Можливо, це не формат відповіді на інтерв’ю, але це те, про що ми постійно намагаємося говорити.
