Внаслідок сильних злив 22-23 червня на заході Україні – переважно у Чернівецькій та Івано-Франківській областях – розігралася стихія: підтоплено близько п'яти тисяч будинків, зруйновано десятки мостів і сотні кілометрів доріг, пошкоджено та знищено сільськогосподарські культури на площі більше трьох тисяч гектарів. Причини цієї трагедії в інтерв’ю "Апострофу" пояснила керуюча директорка міжнародної неурядової екологічної організації 350.org у країнах Східної Європи, Центральної Азії та Кавказу СВІТЛАНА РОМАНКО.
- Поширеною є думка, що головна причина страшних паводків у Карпатському регіоні – варварське нищення лісів.
- Це так, і не так водночас. Безумовно, масштабні й часом безсистемні вирубки карпатських лісів сприяють руйнівним паводкам. Проте цю причину некоректно ставити на перше місце. Так, ліси поглинають вологу і дійсно стримують можливі паводки. Але це – за умов традиційного для цієї зони характеру опадів. Та наразі йдеться про нетипове явище: місячна норма опадів випала за три дні червня. Ліси, навіть якби їх не вирубали, все одно не втримали би таку кількість води, і паводок був би неминучим. У ці дні мали місце руйнування доріг і дамб у Микуличині, Татарові, Ворохті, Яблуниці, які розташовані на території Карпатського національного природного парку, де заготівельні вирубки не проводяться. Ліси повноцінні, але воду вони не втримали.
- Тоді, яка справжня причина?
- Зміни клімату на планеті. Людство підійшло до межі, коли видобуто з надр і спалено четверту частину вуглеводнів планети. Як наслідок – виділяється вуглець (СО2), який спричиняє парниковий ефект, а відтак змінюється клімат. Цього року вчені з Канади дослідили вміст вуглецю у повітрі за досить тривалий історичний період – 23 мільйони років. Виявилося, що на даний момент вміст вуглецю є рекордним. Науковою мовою – 412 часток на мільйон. Або більш зрозуміло – 412 мл вуглецю в кубометрі повітря. Це критично, оскільки придатним для життя вважається рівень у 350 мл вуглецю в кубометрі повітря.
Тануть вікові льоди і сніги Арктики, вивільнюючи болота, насичені метаном. Вони були законсервовані мерзлотою, наразі метан з них вивільнюється, парниковий ефект пришвидшується ланцюговою реакцією. Людство стрімко прямує до точки неповернення. Протягом року-двох відбуваються кліматичні зміни, на які раніше знадобилося би десятки, сотні років. Це загострює також політичну, соціальну та економічну ситуацію у багатьох країнах світу.
- Що у цьому контексті можна сказати про Україну?
- Клімат у нас набуває тропічних ознак. Зокрема, це характерно тривалими бездощовими періодами, за якими приходять сильні зливи. Загальна річна кількість опадів при цьому не міняється, але іншим стає характер опадів. Те, що ми спостерігали у Карпатах.
В Україні вдвічі збільшилася кількість кліматичних явищ – граду, смерчів, ураганів тощо. Інфраструктура населених пунктів не розрахована на сильні зливи, оскільки будувалася відповідно до інших кліматичних реалій. Скажімо, зливні каналізації не здатні впоратися з потоками, що збільшилися. Підтоплення стають частішими. Залиті по дах автомобілі на вулицях міст – явище, що колись носило надзвичайний характер, але сьогодні стає майже буденністю.
Близько 90% найтяжчих економічних втрат у світі припадає не на такі явища природи, як виверження вулканів, цунамі і землетруси, а саме на паводки, повені, сильний вітер, зливові дощі, град, посухи.
На минулорічному саміті ООН зі зміни клімату наводилася цифра: близько 340 мільярдів доларів становлять у світі щорічні збитки лише через паводки. Але це не єдине явище, пов'язане зі зміною клімату. Говоримо також про опустелювання, стрімке зниження запасів питної води, зміну клімату вбік прохолодження тощо. Скажімо, тепла течія Гольфстрім "захищала" Європу, роблячи у ній клімат більш м'яким: зими не надто морозні, літа не спекотні. Але швидкість Гольфстріму уповільнилася. Тепер у Західній Європі, клімат якої визначає близькість Атлантичного океану, літа стають засушливими, зими холодними. Навіть в африканській Сахарі з'явилися снігопади. Раніше холодні атмосферні маси з півночі так далеко не заходили. Усі ці процеси відбиваються і на нас.
Кліматологи створили карту-прогноз зміни клімату. Щодо України, картина така: до 2030 року для західних і центральних областей будуть характерні саме великі паводки, на півдні й сході відбуватимуться процеси, які можна віднести до опустелювання. Це нестача опадів, високі температури повітря.
Наші колеги з ГО "Екодія" дослідили, що до 2100 року 34 українських міста можуть бути частково затоплені, 6 містечок та 62 села можуть бути повністю затоплені, як і 200 тисяч га сільськогосподарських земель.75 тисяч людейризикують стати кліматичними переселенцями, адже їхні домівки можуть опинитися в зоні затоплення; 660 екологічно небезпечних об’єктів та 98 об’єктів природно-заповідного фонду можуть опинитись у прогнозованій зоні затоплення.
- Чи можна запобігти руйнівним процесам або зменшити їхній вплив?
- Це треба робити негайно. Шляхів є два: перший – скорочення викидів парникових газів, що означає перехід на відновлювані джерела енергії, відмову від викопного палива та поступове закриття шахт та ТЕС; другий – адаптація до зміни клімату. Зараз на Заході продовжують жваво обговорювати "зелений курс" ЄС, частиною якого є адаптація до змін клімату. Також у 2021 році очікується нова амбітна стратегія адаптації ЄС до зміни клімату, яка змусить бізнес, міста і країни ЄС адаптувати в свої системи управління постійні кліматичні ризики.
Однак таке враження, що в Україні ця тема поки цікава здебільшого експертам. І я не певна, що широкий загал у нас бодай чув про програми адаптації до зміни клімату. Адаптацією на практиці в нас займаються лічені громади, як, наприклад, у місті Кам’янське на Дніпропетровщині. Спочатку треба зробити оцінку вразливості населеного пункту до зміни клімату, щоб визначити, у яких саме напрямках здійснювати адаптацію. І далі відповідну програму адаптації має розробляти та впроваджувати кожна громада, місто, село, селище, ОТГ.
- Що можна зробити вже зараз?
- Припинити будувати поблизу річок і озер. Дотримуватись правового режиму водоохоронних зон. Відмовлятись від будівництва на територіях, де екологічні ризики надто високі. Виконувати будівельні норми і навіть змінювати їх убік більш жорсткого контролю. Займатися лісорозведенням та міським озелененням – даховим, вертикальним. Долучати до цього громади. Ефект можливий навіть від невеликих капіталовкладень.
Реконструювати ливневі стоки вбік збільшення їх пропускної спроможності. Будувати нові колектори, зокрема з використанням інноваційних технологій і матеріалів. Взагалі поширювати нові технології в будівництві – проектувати і споруджувати за формулою "нуль шкідливих викидів, нуль втрат енергії".
Робити накопичувальні резервуари, у які відводити великі маси дощової води, яку потім використовувати як технічну.
Мені особисто подобається ініціатива львівської громадської організації "Плато" – проект "Озеленення вертикальної стіни міського простору". Це поки що здається дивним: зелені сади й штучні водойми на дахах будинків, трава на дахах, підвісні сади на стінах, громадські простори, що акумулюють воду та розвантажують ливневу каналізацію. Будинок-"губка", який вбирає надлишкову воду під час сильних злив, а потім ефективно її використовує – то наше майбутнє, і воно починається вже зараз.
Крім того, час відмовлятись від повсюдного асфальтування та бетонування громадських просторів, дворів будинків, збільшувати використання тротуарних матеріалів, що пропускають воду, суворо обмежувати та забороняти надмірну забудову, натомість ретельно підходити до міського планування та зонування територій.
Де брати кошти? Розумію, що державний бюджет зараз орієнтований на інші пріоритети через кризу, але потрібно все ж планувати у бюджеті витрати на скорочення викидів та адаптацію до зміни клімату, так само як і залучати інвесторів. Це не просто, бо спорудити той же колектор – це неприбутково, на відміну від житлового чи офісного будівництва. Але їх будувати треба. Вже підраховано: на кожен вкладений в програму адаптації до зміни клімату долар суспільство матиме шість доларів вигоди у вигляді зменшення втрат від стихії.
- В останні роки у криницях по всій Україні масово зникає вода.
- Це також наслідки зміни клімату. Питної води меншає в усьому світі. Кліматологи передрікають сильний її дефіцит у наступні 30 років.
Є таке поняття, як показник водяного стресу. В Україні він дуже низький і становить 1,0 тис. кубометрів води на особу. Для порівняння: у Польщі цей показник - 1,6 тис. кубометрів на людину, у скандинавських країнах - три й більше тисяч кубометрів. При чому у тій же Польщі, коли так само почала зникати вода в криницях, на урядовому рівні було вжито заходи: обмежили миття машин, обмежили поливи зелених насаджень тощо. Використання артезіанської води там від початку - під жорстким контролем, в нас воно - взагалі неконтрольоване. Україна, за прогнозом, до 2050 року може почати імпортувати питну воду.
Попереду нове явище – кліматичні біженці. За даними ООН, таких до 2050 року в світі буде близько 250 мільйонів людей. Хтось намагатиметься переселитися і в Україну – саме через більш сприятливий для життя клімат.
Попереду – війни за воду, за ресурси загалом, і за території з кращим кліматом. Зрозуміло, на всі негаразди універсальний рецепт не виписати, але давно пора замислюватися над нашим майбутнім.
Паводки та повені – це комплексна проблема, проте лише невелика частина тих загрозливих наслідків зміни клімату, які нас чекають у майбутньому. Щоб їх вирішити, потрібна національна та місцеві стратегії адаптації до кліматичних змін, спільні дії міської влади, бізнесу і громадян, а також чималі фінансові ресурси.
