Рівно рік тому, заступник голови Міноборони Росії Олександр Фомін заявив, що Кремль ухвалив рішення "кардинально скоротити військову активність на Київському та Чернігівському напрямах". Фактично це означало відступ російських військ від Києва, який потім перетворився на загальний відступ окупантів з Київської, Чернігівської та Сумської областей. Так переможно для ЗСУ закінчився перший період широкомасштабного російського вторгнення в Україну, який розпочався 24 лютого й фактично завершився 1 квітня 2022 року. Ці події, багато хто почав називати "Битвою за Київ", подробиці якої зараз згадує "Апостроф".
Читайте також: Повномасштабна війна з Росією: 20 вирішальних битв із 24 лютого
Плани росіян
На сьогодні вже очевидно, що Кремль хотів провести операцію в дусі американської "Бурі в пустелі" 1991 року — тобто планувалися бойові дії проти слабшого, хоча й порівняно численного супротивника. Основний наголос в плані російського Генштабу робився на перший ракетно-авіаційний удар, який мав знищити передусім командні центри України. Далі повинно було йти швидке та глибоке проникнення колон бронетанкових підрозділів та мобільних загонів спеціального призначення, які мали б блокувати великі угруповання української армії. Як писало у серпні 2022 року американське видання Washington Post з посиланням на співрозмовників з високопосадовців США, України, Європи та НАТО, основного удару росіяни планували завдати вздовж обох берегів Дніпра у напрямку Києва: одна колона мала обійти столицю зі сходу (через Чернігів – Бровари та зі сторони Сум), а друга - із заходу, просуваючись на південь із Білорусі через природний пролом між "Зоною відчуження" довкола покинутої Чорнобильської АЕС та навколишніх болот.
Саме тому час для початку вторгнення був вибраний з урахуванням того, щоб морози, які стояли в ті дні, могли б зробити місцевість легко прохідною для танків. Супер-важливим елементом для розладу оборони Києва, на думку росіян, могло стати захоплення аеродромів Гостомель та Васильків: перший вертольотним десантом, а другий – парашутним – і розгортання там оперативних баз. Причому росіяни розраховували на те, що після створення переконливої загрози для Києва, цивільне та військове керівництво України залишить столицю, паралізувавши таким чином управління військом принаймні на кілька днів, за які російські війська отримали б контроль над більшою частиною країни.
Після формування кліщів навколо столиці, росіяни планували оволодіти Києвом за три - чотири дні. Поки що незрозуміла роль спецназу – за деякими даними похідні групи повинні були інфільтруватись в Київ, знайти та усунути політичне керівництво держави. За іншими – наказу на усунення політичних діячів російські спецназівці не мали, а повинні були вносити хаос в оборону.
У будь-якому варіанті далі росіяни спланували етап встановлення дружнього Кремлю маріонеткового уряду, який би визнав загарбання Росією Криму, Донецької та Луганської областей та дав би гарантії забезпечення Криму водою та електрикою. При цьому в кулуарах Кремля називалися різні прізвища про-російських політиків, які повинні були очолити країну – від Медведчука до Мураєва й навіть Януковича
Гостомель
Цивільний аеропорт "Антонов", розташований за 10 кілометрів на північний захід від Києва, відігравав важливу роль у планах Росії відрізати Київ з західного напрямку. Цей аеродром був основним для базування літаків авіакомпанії "Авіалінії Антонова" - транспортного підрозділу конструкторського бюро Антонова, який оперував Ан -124 "Руслан", низкою транспортних літаків, а також найбільшим транспортним літаком в світі - Ан-225 "Мрія". Він базувався тут же і був знищений під час бойових дій.
Знищена "Мрія"
Для висадки на аеродром "Антонов" були задіяні російські десантники зі складу 11-ї та 31-ї гвардійських десантно-штурмових бригад (місце постійної дислокації – Улан-Уде та Ульяновськ відповідно), які були зібрані на аеродромі Мозир (Республіка Білорусь). Звісно, що для проведення масштабної операції росіяни також сконцентрували велику кількість вертольотів. Восени 2021 року росіяни для вторгнення зібрали найкраще підготовлені авіаційні екіпажі армійської авіації – це понад 200 штурмових і 200-250 транспортних гелікоптерів, а також близько двох десятків Мі-26 для транспортування важких вантажів.
Таким чином станом на 24 лютого 2022 року для підтримки наступу на Київ росіяни зібрали чотири вертолітні групі, які базувались як на білоруських аеродромах (Мачулищі, Мозир, Хойники), так і на польових площадках.
З нашої сторони завдання оборони аеродрому в Гостомелі було покладено на 4-ту бриґаду оперативного призначення Національної ґвардії України ім. Героя України сержанта С. Михальчука, яка дислокувалась неподалік аеродрому. Незважаючи на те, що бригада формально поліцейського типу, однак за рівнем озброєння вона не поступалася механізованій бригаді ЗСУ.
Однак станом на 24 лютого більша частина особового складу виїхала на ротацію в зону ООС – в Станично-Луганський район Луганської області. В частині лишились тиловики, офіцери управління та строковики, а також з десяток контрактників. Ось вони, викотивши прямо на злітну смугу дві зенітні гармати ЗУ 23-2, разом із зведеною групою спецпризначенців ССО зустріли російський десант.
В результаті російським десантникам не вдалось захопити аеродром. Принаймні настільки, щоб сюди можно було направляти Іл-76 з десантом. Тому десантників, які вже були завантажені в літаки з технікою, відправили на Гостомель наземними дорогами.
Перші дні
Втім, на цьому фоні операція розвивалась за попереднім планом. Так, крім угруповання, яке йшло на Київ через Чорнобильску АЕС, інше пішло через Житомирську область – перехід "Вільча – Олександрівка". В перший же день росіяни пройшли через Обуховічі і тут зведені групи ЗСУ прийняли бій в селі Іванків. До речі це був дуже важливий стратегічний пункт – сюди йшла й "чорнобильська" група. Втримати при такому розкладі Іванків не вдалось, зате вдалось підірвати два основні мости через річку Тетерів – біля самого Іванківа і в районі Кухарі. Того ж дня були підірвані і усі три мости через Ірпінь - на Житомирській, Ірпінській і Варшавській трасах.
Росіянам вдалось навести понтону переправу, але основне – темп наступу був збитий. Ця переправа ще неодноразово стане ціллю для нашої реактивної артилерії — і фактично постачання в секторі остаточно повисне на двох дорогах: від Бучі до Бородянки й далі – на північ до Іванкова, через Чорнобильську зону до Білорусі та вздовж річки Ірпінь й далі на Демидів (затоплений), Димер і знову таки Іванків.
Це дозволило нашому командуванню перекинути частини 72-ї механізованої бригади, "Піони" 43-ї артбригади та почати формування зведених груп з військовослужбовців та курсантів військових вишів. Ну й не слід забувати про частини територіальної оборони – а крім "офіційних" бригад проти росіян, які йшли з півночі, були задіяні напівофіційні підрозділи – найбільш відомий, наприклад, "АЗОВ-Київ".
Росіянам не без проблем вдалось переправитись і на другий день вони продовжили наступ, розділившись на три тактичні групи: одна в районі Феневичі пішла в напрямку Бородянки, інша біля Катюжанки пішла в напрямку Здвижівки і зрештою вийшла в район Блиставиця і далі на Гостомель. І нарешті третя через Димер та Демидів також вийшла на Гостомель.
Наслідки боїв за Бучу
Форпост Києва
По суті трикутник Ірпінь – Буча - Гостомель став таким собі форпостом Києва – бої тут тривали цілий місяць. Основним бар’єром, на який опиралися оборонці Києва на правому березі стала річка Ірпінь. Наші захисники дуже вдало використовували природні особливосты. Так, біля села Демидів була підірвана дамба на річці Ірпінь. І вода, яка раніше йшла у Київське водосховище, розлилася та заблокувала дорогу для техніки ворога північніше від міста Ірпінь.
Фактично починаючи з 17 березня росіяни почали окопуватися на зайнятих територіях. Нашому командуванню вдалось стабілізувати ситуацію і не пустити росіян ближче ніж на 25 кілометрів до столиці – дальності ефективного обстрілу з польової артилерії. Хоча ракетні обстріли і авіаудари продовжувались. Взагалі російська армія з перших днів вторгнення не бачила проблем у тому, щоб обстрілювати міста зі зброї великого калібру та бомбардувати їх. Тобто спочатку начебто використовувалися "розумні" снаряди, які мали бити по обраним військовими цілями. Проте майже одразу після початку війни цими цілями стали не лише військові частини, а й адміністративні цивільні будівлі, склади з паливом, оборонні підприємства, а потім бомбардуванням та обстрілам стали піддаватися дитячі установи, лікарні, житлові багатоповерхові будинки. Так, вранці 15 березня окупанти обстріляли житлові квартали Києва. Снаряди влучили в кілька житлових будинків: 10-поверховий у Подільському районі (Виноградар), 9-поверховий та 16-поверховий у Святошинському, 2-поверховий у районі Осокорків. В усіх цих будинках почалися пожежі. Ударна хвиля пошкодила вхід на станцію метро "Лук'янівська" та Лук'янівський народний будинок, де розташована Київська мала опера.
Пошкодження від обстрілів біля метро "Лук'янівська" в Києві
Бровари
10 березня зведена полкова група 6-го танкового полку 90-ої танкової дивізії російської армії спробувала атакувати Київ зі сторони Броварів. Це угруповання, яке йшло від кордону через Нову Басань, повинно було організувати блокування Києва зі сходу.
В районі Скибина колону зустріли бійці 3-го батальйону 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців, полку НГУ "Азов" та територіальної оборони при вогневій підтримці артилерії. В результаті російські танки попали в вогневий мішок, - чотири танки було спалено, захоплено три танки Т-72А, легкий транспортер МТ-ЛБ, знищено БТР-82. За даними телефонних перехоплень, на полі бою загинув командир полку полковник Андрій Захаров. Фактично на цьому й закінчились намагання росіян увійти до Києва зі сходу.
Контрнаступ
Практично відразу, як росіяни перейшли до оборони, почався контрнаступ Сил Оборони України. Спочатку це були локальні перемоги – так, 22 березня ЗСУ вибили росіян з Макарова. Наступного дня військові відтіснили росіян до Бородянки та вийшли на Варшавську трасу. Протягом наступних трьох днів (24 – 26 березня) тривала військова операція довкола Ірпеня-Бучі. В результаті 28-го числа з’явилось офіційне повідомлення про звільнення Ірпеня.
Почався масований відступ російських підрозділів. Тільки на одному напрямку – біля траси Київ-Житомир їм це вдалося зробити не обвалившись (прикрившись мінами та вдало діючи заслонами). На всіх інших вони відступали хаотично, кидаючи зброю та техніку.
1 квітня стало відомо, що російська армія покинула Чорнобильську зону. Фактично на цьому "Битва за Київ" закінчилась.
Деякі висновки
Зараз - через рік – вже можливо оцінити дії російської та української армій. Очевидно, що в Кремлі недооцінили можливості ЗСУ та кардинально невірно оцінили мотивацію українського народу, який замість того, щоб прислухатися до закликів "бункерного диктатора" та скинути владу "нацистів і наркоманів", став масово записуватись в територіальну оборону, а потім вишикувався у черги до військкоматів.
Україна зробила те, чого майже ніхто від неї не очікував: у важких боях проти переважаючих сил противника не лише вистояла, а й має шанси на остаточну перемогу.
