Президент України Володимир Зеленський цього тижня заявив, що в найближчому майбутньому в нашій країні не повинно залишитися дитячих будинків та інтернатів для дітей-сиріт, та дітей, вилучених з різних причин із сімей і позбавлених батьківського піклування – всі вони мають знайти нову родину, новий дім. Наскільки насправді реальним є зникнення інтернатів – з'ясовував "Апостроф".
Сирітська статистика
Станом на серпень 2023 року в Україні налічується близько 70 тисяч дітей, позбавлених батьківського піклування та дітей-сиріт. З них саме сиріт – 31%, решта – діти, вилучені з сімей з різних причин. Наприклад, сімейне насильство, алкоголізм чи наркоманія батьків.
Читайте: Інфініті, Кій та Еней: які популярні та рідкісні імена давали українці дітям у 2023 році
При цьому 48,5 тисячі таких дітей (69%) виховують родичі, 16 тисяч (23%) перебувають у прийомних сім'ях або в дитячих будинках сімейного типу, і лише 5,5 тисяч дітей (8%) виховуються в інтернатах. Саме їх і мав на увазі президент, говорячи про те, що інтернати мають зникнути з української реальності.
До речі, інтернати – це назва узагальнена. Є будинки дитини – там виховуються діти, позбавлені батьківського піклування та діти-сироти (щоб було простіше, надалі називатимемо ці дві категорії просто сироти) у віці до 3 років. Є дитячі будинки – там віком від 3 до 7 років. І є школи-інтернати – там виховується позбавлена батьківської уваги молодь віком від 7 до 18 років.
Але виникає питання – хто зараз, за умов війни, виховуватиме чужих дітей? Своїх би прогодувати.
"Насправді нині сімей, які бажають виховувати чужих дітей більше, ніж самих сиріт. При цьому не кожен, хто цього хоче, здатний бути прийомним татом чи мамою. Тут є певні вимоги, дуже часто потрібна спеціальна підготовка, навчання в закладах соціальної служби. При цьому необхідно бути готовим, що буде постійний контроль з боку держави за вихованням таких дітей", – розповідає "Апострофу" колишній уповноважений президента України з прав дитини (він був першим дитячим омбудсменом після появи на нашій країні цієї посади) Юрій Павленко.
Крига скресла
Дуже напруженою ситуація із сиротами була в середині 90-х років. Тоді дитячі будинки та інтернати з виховних закладів перетворилися на джерело досить сильної хвилі безпритульності через масове порушення прав дітей. У ті роки дитячих будинків сімейного типу не було як таких. А іноземці всиновлювали у 3,5 рази більше українських дітей, аніж українські сім'ї. Процес усиновлення для українців міг тривати до трьох років. Для іноземних громадян через корупційну складову – втричі-втричі швидше.
Читайте: У Києві скандал у будинку-інтернаті - начальство крало у дітей їжу: фото та відео
У ті роки почали розцвітати й приватні дитячі будинки.
"Їх в Україні було близько шістдесяти. Я, якщо чесно, проти комерціалізації цієї сфери. Так, є приватні дитячі садки, приватні школи, але там існує контроль з боку батьків. А комерційні інтернати… Це сумнівно", – каже Юрій Павленко.
Крига скресла на початку 2000-х років, коли почали з'являтися дитячі будинки сімейного типу. Це, до речі, викликало велике невдоволення державних дитячих будинків, які втрачали "клієнтів" та, відповідно, фінансування.
Зменшились і терміни усиновлення.
"Батьки повинні бути здоровими і осудними. Було повне медичне обстеження, купа довідок. Довідки з роботи, про несудимість тощо. Треба зазначити, що корупція була відсутня - всі розуміли, що це добра справа. Ну може там якісь шоколадки-мармеладки. Загалом від клопотання з проханням про усиновлення до судового рішення, за підсумками якого встановлюється усиновлення, пройшов майже рік", - розповідає "Апострофу" працівник фондового ринку Євген Колотов, який на початку 2000-х із дружиною усиновили двох хлопчиків із дитбудинку.
Причина покращення ситуації з вихованням сиріт загалом банальна – держава почала шукати альтернативні методи вирішення проблеми сиріт, реформувати цю сферу та вкладати в неї гроші.
Наразі є три альтернативи державним інтернатам. Це опікунство, прийомна сім'я та дитячий будинок сімейного типу. Слід зазначити, що всиновлення сюди не входить.
"Усиновлення - це коли колишній сирота знаходить повноцінну нову сім'ю, фактично народжується заново. Сім'ї власне і виплачують одноразову грошову допомогу, як при народженні дитини. А вищезгадані три альтернативи - це коли сім'я виконує делеговані державою функції виховання дітей. За відповідну фінансову винагороду", – розповідає Юрій Павленко.
Магія фінансування
Незважаючи на те, що, як правило, опікунами стають родичі або близькі дитини-сироти, вони все одно за законом отримують на місяць на утримання дитини фінансову допомогу у розмірі 2,5 прожиткових мінімумів (зараз це 6472,5 грн). Стільки ж отримують на дитину прийомні сім'ї та дитячі будинки сімейного типу. Але це якщо здорова дитина. Якщо з інвалідністю – то 3,5 прожиткові мінімуми.
До речі, різниця між прийомною сім'єю та дитячим будинком сімейного типу така. У першому випадку – це коли взяли на виховання до 4 дітей, а у другому – коли дітей до 10. І ще у другому випадку сім'ї виплачується щомісяця 30% від загальної суми на дітей. Типу премія – оскільки сім'я не працює, а займається лише вихованням.
2013 року в Україні сиротіло 50 дітей на день, і при цьому щодня влаштовувалося під опіку, у прийомні сім'ї – до 70 щоденно. Ресурс – державні дитячі будинки та інтернати. Умовно кажучи, у середині 2000-х у закладі було 400 дітей, стало 150. У кімнатах було по 11 дітей, ставало по двоє-троє.
До речі, з 2016 року в Україні є й патронажні сім'ї. Це, так би мовити, проміжний варіант: трапилися в сім'ї проблеми (насильство, шкідливі звички батьків, зараз – раптом батьки загинули), дитину забирає на якийсь час патронажна сім'я. На строк від 3 до 9 місяців залежно від обставин. Якщо все налагодилося – дитину повертають у сім'ю, якщо ні – тоді вказані вище варіанти.
Одним словом, зрозуміло, чому зараз охочих взяти на виховання чужої дитини в Україні чимало. А кількість державних інтернатів у країні стабільно знижується. Слід зазначити, що на час війни усиновлення українських дітей іноземцями призупинено.
"Державних шкіл-інтернатів для сиріт у Києві немає, напевно, вже років десять. Натомість – дитячі будинки сімейного типу, де виховується 6-7 дітей. Утім, є у нас два інтернати – центри реабілітації дітей із розладами психічного та фізичного розвитку. Один Святошинський, для дівчаток, другий Дарницький – для хлопчиків. Там по 5-7 сиріт є", – розповідає "Апострофу" заступник начальника Служби з прав дітей та сім'ї КМДА Олексій Наумук.
Одним словом, державні дитячі садки та школи-інтернати приречені і без заяви Володимира Зеленського. Сироти обов'язково знайдуть собі нові сім'ї та будинки. Було б фінансування.
Читайте: Куди в Україні поїхати з дітьми: ТОП-7 місць для відпочинку та розваг
