Можемо претендувати на медаль в кожній гонці Олімпіади 2018 – голова Федерації біатлону України

Трохи більше місяця залишилося до зимових Олімпійських ігор-2018 у корейському Пхьончхані, на яких українські сподівання на медалі здебільшого пов'язані з біатлоном. Напередодні "Апостроф" поспілкувався з президентом Федерації біатлону України (ФБУ) ВОЛОДИМИРОМ БРИНЗАКОМ.

У другій частині інтерв'ю голова українського біатлону розповів, чому інші зимові види спорту не приносять Україні олімпійських медалей, як взагалі розвивається зимовий спорт, яку підтримку отримує ФБУ від держави, як федерація допомагає українським вболівальникам та багато іншого.

Першу частину інтерв'ю читайте тут: Відносини з росіянами в нас нормальні, не треба переносити в спорт політику - голова Федерації біатлону України

- Чому на зимових Олімпійських іграх біатлон традиційно залишається основою нашої збірної?

- Бо більше нічого немає. У нас просто все розсипалося. Немає у нас сьогодні виду спорту, який би зберіг свою традицію, зберіг свої тренерські кадри, зберіг свій потенціал. І з того, що ми маємо, зробили таку структуру чи систему, яка би давала хоча б якийсь результат. Крім фрістайлу, де є ще пару спортсменів, які можуть виступати на високому рівні.

- Відродити їх ще можна?

- Кадри все вирішують. Але немає тих кадрів, щоб відроджувати. Потрібно все в комплексі. А це, знову ж таки, матеріальна база, фінансове забезпечення, професіональні кадри, а ми теж мало залучили іноземців. А для цього потрібні не маленькі кошти. Якщо будуть люди, які цим займуться і вкладатимуть в цей процес кошти...

Я ж 20 років є президентом федерації. Робив цю систему і збирав цю структуру дуже довго, щоб вона почала працювати. Зараз ми вийшли на той рівень, де у нас вже все чітко. Це резерв, юнаки, юніори, група Б, національна команда. І вже легше це все підтримувати.

- Після літніх Олімпійських ігор наше профільне Міністерство молоді та спорту звинувачували у тому, що воно не настільки допомогло, як хотілося б, щоб дійсно підготувати збірну до Ігор. Як ви зараз оцінюєте співпрацю з міністерством?

- Інколи, коли немає результатів, завжди хочеться знайти когось крайнього. Значить, міністерство винне. Ми ж знаємо багато випадків, я ж у спорті давно. Працював заступником міністра і знаю багато нюансів, коли тренери між собою не можуть домовитися, коли є свої улюблені спортсмени, яких треба проштовхнути. Цим же ми й відрізняємося від німців, норвежців. Там чітка субординація, дисципліна, спортивний результат. Усе чітко. А у нас бувають непрофесійні стосунки між собою, між спортсменом і тренером, необ'єктивні селекції і зараховування в команду, неправильна підготовка спортсменів.

Я наведу такий приклад зі стрибуном у висоту Богданом Бондаренком. Перед Олімпіадою вони вирішили поїхати у Бразилію. Якесь місто їм порекомендували, щоб там провести збори і пройти акліматизацію перед Олімпіадою (в Ріо-де-Жанейро). Приїхали туди, а там вітер страшний. Там завжди вітер. Вони цього не врахували, він простудився та поїхав у Ріо хворий і, звичайно, не зміг показати результат. Тобто треба це все враховувати – куди їхати, як провести останні збори, як пройти акліматизацію, де вгору підійматися, де вниз спускатись. Дуже багато чинників, які треба враховувати. А це професіоналізм тренера.

У нас сьогодні спортивної медицини немає. Вона має бути в Міністерстві охорони здоров’я, а кому там потрібен спорт? Нікому. Не готують спортивних лікарів, спортивна наука слабо працює. Немає куди звертатися за допомогою, щоб це було системно.

- Як ви справляєтесь з такими проблемами? Запрошуєте іноземних представників?

- У нас іноземні тренери працюють, команда обстежується в Любляні (Словенія), в Тарту (Естонія) чи в Австрії. Зараз вже ми тут у себе налаштували, попрацювали з науково-дослідним інститутом. Є спеціалісти, яких ми залучаємо і які обстежують (спортсменів). Треба все ж таки, щоб все було не просто на папері, а щоби працювало у сучасних умовах. Тому що світ далеко пішов вперед у спорті – у методиках, в інвентарі. А у нас не готують ні хороших спеціалістів, ні тренерів, ні спортивних лікарів. І все – ми відстали. Набагато.

- Наскільки ви задоволені тим, як держава допомагає Федерації біатлону? І наскільки фінансування відповідає запитам?

- Я скажу вам, що навіть враховуючи те, що зараз криза, спад економіки, війна і таке інше, ми задоволені на сьогодні співпрацею. Тому що є розуміння з боку міністерства, з боку олімпійського комітету, з боку того ж товариства "Динамо". І є друзі, які допомагають.

Сьогодні багато спонсорів, які люблять біатлон. І навіть та ж ідея з будівництвом біатлонного комплексу прийшла не від нас, а від депутатів, які люблять біатлон. І вони це ініціювали, заклали ці кошти і добилися, щоб вони потрапили в бюджет. Таких людей було немало. І ми раді, що сьогодні навколо біатлону є пул людей, є команда, яка допомагає і підтримує. І ми відповідаємо результатом, тому що 11 медалей, які розігруються на Олімпіаді, – це багато, і ми можемо у кожній гонці претендувати на медаль. І важливо з зимових Олімпійських ігор не приїхати без медалей. Треба ж мати таку команду.

Тим більше сьогодні в Україні дуже багато вболівальників, оскільки біатлон – це бренд. Ми це відчуваємо з кожним роком більше і більше. Вболівальники на змагання приїжджають, а наших прапорів більше, ніж німецьких чи інших. І співають українські пісні, спілкуються. І це приємно, що ми робимо позитивну справу, тому що увімкнеш сьогодні телевізор, а там убивають, згоріли, ДТП, брудна політика тощо. А тут раз – біатлон, медалі. А це позитив, який сьогодні людям дуже необхідний. Вони отримують якусь віддушину, задоволення. Дуже приємно, що це несе таку місію для людей.

- Дійсно, наших вболівальників чимало. Якось федерація допомагає вболівальникам добиратися на етапи Кубка світу? Звісно, є вболівальники місцеві, в тій же Франції, Німеччині. Там українців чимало. А от федерація допомагає?

- Звичайно, коли до нас звертаються…

- Який механізм взагалі, коли вболівальники хочуть поїхати і підтримати збірну, куди їм звертатися?

- Раніше проблема була у візі, важко було отримувати. Зараз цієї проблеми немає. Тому вболівальники самоорганізовуються. Навіть знаю дуже багато турагентств, які вже продають путівки, організовують поїздки. Навіть приїжджав у Францію (на третій етап Кубка світу) автобус – 38 осіб з України. Ми допомагаємо вболівальникам квитками на місці, тому що ми для команди отримуємо безкоштовні квитки на кожного спортсмена – для їх родичів, друзів. І ці всі квитки ми передаємо для вболівальників за можливістю, щоб вони могли вже потрапляти на самі змагання.

Ще яка допомога може бути: спілкування зі спортсменами. Ось нещодавно ми запросили вболівальників до себе у готель, вони фотографувалися, випили по чарці за здоров’я – не спортсмени, а тренери з вболівальниками. Ті накрили стіл, ми зустрілися, привіталися, сфотографувалися, вони вручили якісь свої сувеніри, а дівчата їм листівки з автографами, поспілкувалися. Потім ми дівчат відпустили, щоб вони відпочивали, а самі ще з вболівальниками поспілкувалися. Вони були дуже задоволені. І, таким чином, спілкування у нас все більше і більше. На всіх етапах.

- Тобто федерація робить певні кроки, щоб популяризувати біатлон серед населення України?

- Найбільша популяризація – це те, що ми добилися того, що йдуть прямі трансляції біатлону. Це вже важливо, тому що перший суспільний канал не мав коштів для купівлі прав трансляції. Федерація допомогла з коштами, ці 1,7 мільйона ще треба було зібрати. Мої друзі зібрали і надали першому каналу, а вони купили ці права і показують біатлон для людей. Це важливо, щоб люди могли дивитися на національному каналі прямі трансляції.

Друге – це результати, які показують наші спортсмени. Третє – це поведінка наших спортсменів. Ми ніколи не бачили, щоб біатлоністи були задіяні у якихось скандалах, п'янках чи неспортивній поведінці. Вони всі себе ведуть нормально, мають комунікації з вболівальниками.

Дивіться. Навіть ті, хто закінчив, у переважній більшості залишилися в біатлоні і дуже добре працюють. Хто в школах, як Оксана Хвостенко, хто директор центру (В'ячеслав Деркач). Оксана Яковлєва – тренер в Сумах, в Тернополі дівчата працюють, Лілія Єфремова (олімпійський призер) у Києві з дітьми працює. Тобто вони всі продовжують розвивати цей вид спорту, і у нас не було ніяких проблем – ні з хлопцями, ні з дівчатами.

- Що стосується шкіл. Якщо батьки хочуть відправити своїх дітей на біатлон, який механізм зараз, з якого віку починати, куди звертатися? Адже біатлон – дійсно найпопулярніший зимовий вид спорту, значно популярніший, ніж хокей, який свого часу мав традиції.

- Ми буквально за допомогою федерації і Голосіївської райадміністрації відкрили школу у Києві, у Голосіївському районі, де діти зараз займаються. Ми дали туди лазерну зброю, пневматичну гвинтівку, інвентар. Зробили там свердловину, щоб підвести воду, зробити повністю автономне опалення. У будівлі зроблено ремонт – діти можуть займатися, тренуватися, і зараз ця школа діє. Навіть у листопаді були змагання, влітку проводимо виїзні табори, в Чернігові інколи змагання, щоб вони це все бачили, у Тисовці були табори.

Є на Борщагівці школа, там де працює Єфремова, клуб "Восход" з відділенням біатлону на Дарниці, звідки вийшла (Юлія) Джима. Усі знають, у Чернігові є база "Берізка", у Сумах є школа також. І приходить багато дітей.

До того ж наші тренери їздять районами, дивляться, де є діти, які добре функціонально бігають кроси, чи видно, що є у них здібності з легкої атлетики, з лижних гонок. І тоді запрошують.

У нас працює центр у Чернігові, де є проживання, харчування, зброя, транспорт, хороші тренери. Тобто є умови. Ми знаходимо цих зірочок, і вже цих талановитих дітей індивідуально виводимо на високий рівень. У нас не масовий спорт, нас небагато. Але ми стараємося знаходити кристалики, з яких потім робимо спортивні діаманти.

- Скажімо так, механізм запущений і працює досить добре.

- Ми стараємося. Можливо, ще не так серйозно. Якби ще була увага місцевої влади – губернаторів чи начальників управлінь – у тих містах, де є у нас біатлон, то було б ще краще. Але потихеньку і там налагодимо це питання.

- Тобто молодь підтягується.

- Молоді багато. Дітей дуже багато. Просто якщо ти не потрапив у національну команду, то уже не забезпечений нічим: ні зарплатою, немає де тренуватися, бази не працюють. І вони закінчують і йдуть працювати – хто у поліцію, хто на базар, хто у бізнес. А дітей багато, дітей сотні. А вже потім, коли старші, їм немає інтересу, тому що тренуватися треба за кордоном, щоб були якісні бази, ефективна підготовка. А на це потрібні гроші.

- І, відповідно, це тягар і для батьків.

- Звичайно, це непідйомне.

- А скільки це коштує для батьків?

- Ви ж самі знаєте, поїхати сьогодні за кордон – це мінімум 50 євро на день з харчуванням і проживанням. А 20-денний збір – це 1000 євро. А хто ж такі гроші може оплатити? А ще дорога тощо. Амуніцію ми якось знаходимо. Тобто це дуже недешевий вид спорту.

Якби були дома умови, де можна було б тренуватися, як у Німеччині. Ти прийшов у клуб, все є на місці. Ти отримав гвинтівку, патрони, є стрільбище, є траса, ти тренуєшся. А у нас такого, на жаль, майже немає. І тому доводиться індивідуально шукати зірок і їх виводити.

- Ще питання щодо психології. За останні кілька років я продивився багато біатлонних гонок. І у нас бували ситуації, коли наші йшли на першому місці, особливо дівчата, а потім остання стрільба, 3-4 промахи і…

- Не тільки у нас таке буває.

- Багато буває…

- Але буває й навпаки, коли Валя Семеренко на останній стрільбі працює чітко – і чемпіонка світу.

- Я маю на увазі психологічно. Чи є у нас тренер з психології?

- Таких тренерів немає. У нас кожен психолог. І я психолог, і масажист, і лікар, і тренер. У нас підбираються кадри так, щоб всі були психологами. Навіть ті, хто лижі мастять – сервісмени, техніки.

У нас спільна сім’я біатлону, яка створює атмосферу, в якій можна комфортно тренуватися, щоб їм було комфортно й після тренувань. І ми стараємося зняти напруження, не допускати негативу. Якщо хтось не вписується, такі люди випадають з нашої команди. І тільки так.

- Тобто якоїсь специфічної підготовки, щоб на останньому колі…

- Ця підготовка називається досвідом. От бачите, зараз повернулися Віта і Валя, як вони зараз стріляють. Валя на попередній гонці не відкладає останній постріл, а чітко добиває. У нас Валя зараз є найкращим снайпером у світі за якістю стрільби. А у неї були проблеми. Просто приходить вже досвід, розуміння, вона контролює кожну свою дію на вогневому рубежі. І це те, чого не вистачає молодим. Це приходить з досвідом і часом.

- До речі, наші хлопці. У минулому сезоні Дмитро Підручний вистрілював 5 пострілів за 15-17 секунд, як кулеметник. І от чи є сьогодні хтось серед нашої четвірки, хто може повторити або хоча б наблизитись до результатів Сергія Седнєва, які були 3-4 роки тому, і Сергія Семенова, який позаминулого року завоював малий кришталевий глобус.

- Думаю, що є. Я думаю, що у цьому році ви це побачите.

- Те, що зараз наші хлопці демонструють, не показник?

- Ні, оскільки ще іде підготовка. Перед ними зараз стоїть задача стріляти швидко на змаганнях, не зменшувати темп перед стрільбою. Вони на максимумі підходять, тому що треба ризикувати. Сьогодні щоб виграти, треба ризикувати. А ризик не завжди виправданий. Сьогодні вони ризикують, сьогодні у них така задача, оскільки це комерційні, не найважливіші змагання. Тут вони працюють, а там, де треба, має вийти. Ще час є.

Я спілкуюсь з тренерами, і вони мені кажуть, що ми ще маємо час. Зараз ми зрозуміємо цю проблему, яка не є основною. Більша проблема – зі здоров’ям чи якісь інші проблеми. А це прийде. Коли ти функціонально готовий на максимум, тоді і стрільба буде найкраща.

- Ще одне питання щодо чоловічої збірної. Чи бачите ви на сьогодні передумови, щоб Україна отримала першу чоловічу медаль на Олімпіаді? Чи готують безпосередньо когось?

- Не готують когось одного, готують всіх. Але, наприклад, де сьогодні Марі Дорен-Абер, а її готують. Сезон на сезон не припадає. Де була у тому році Джима. Швидкість з’явилась, а стрільба зникла. А її ж готують. Треба було ще сезон, щоб вивести її на ту ж швидкість. Щоб стрільбу вивести. Це все одразу так не приходить. Ти переходиш на новий рівень швидкості, на нові пульсові режими і втрачаєш у якості стрільби. І потрібен час, щоб це все співпало.

Буває, що влітку десь трохи змінили методику, а зимою людина зовсім не біжить, оскільки не підійшла їй методика. Готується 6-7 спортсменів, а тренер один. Із тих шести тренерська методика може підійти чотирьом, а двом не підійти. У нас (Олександру) Жирному не підійшла методика, він випадає, не може нічого показати. А (Артем) Прима розкрився по-іншому. Він перший етап ніколи не бігав, поставили – почав бігати. І зараз один з кращих. Семенов був кращим, а зараз випадає, тому що у нього виникла якась проблема. Не можемо розібратися зараз.

Та ж Коукалова – бачите, що з нею сталося. А як Кузьміна повернулася, а її два роки не було. А Віта як повернулась. Хто міг би сказати, що вона буде зараз так феєрити. А Валя – найкраща у світі стрільба. Коли у неї була найкраща у світі стрільба?

- А, до речі, яке завдання стоїть перед хлопцями у Кубку націй?

- Зберегти все, що є – 5 хлопців і 6 дівчат. Це було би оптимально.

- А на жіночий Кубок націй? Після трьох етапів три наших біатлоністки у десятці, і відстань до першого місця невелика.

- Ми абсолютно не дивимося на загальний залік, тому що у нас Олімпійські ігри. І навіть те, що Джима пропускала перс’ют (у Франції). Вона була шостою, могла здобути 20-25 своїх очок. Але зараз мова про це не йде, тому що є набагато серйозніше завдання на лютий. Тому немає сенсу виснажувати їх і думати про загальний залік.

- Підготовку до Кореї наша збірна буде проходити в Казахстані. Я так розумію, там схожі кліматичні умови?

- По-перше, часова різниця складає всього 3 години, а з Європою – 8 годин. І це дуже важливо.

- А, наприклад, десь у Азії провести?

- Де, ви можете сказати? Ми все розглядали: у Японії немає, по-перше, змагань у 8 годин вечора. А повинно бути стрільбище з освітленням, якого в Японії немає. Плюс Японія зі зброєю не пускає – там проблеми дуже великі. У Китаї є одне місце – це Харбін. Але там морози можуть бути під 40 градусів, тому теж немає сенсу їхати туди і там немає освітлення. Чи у Росію їхати на Далекий Схід, так росіяни самі туди не їдуть, а будуть у Європі готуватися. Тому варіант з Казахстаном – це хоч на півдорозі.

Три години різниці і прямий рейс з Алмати до Сеулу – це найоптимальніший варіант. Так, як ми й зробили перед Сочі, коли поїхали у Туреччину, а там чартером перелетіли через море за 40 хвилин. І бачите, як все сталося (Україна виграла золоту медаль у естафеті, - "Апостроф"). Коли всі ті, хто готувався у Європі, були не такі свіжі, не так виглядали в горах, як виглядали наші дівчата, які проводили підготовку в тих же кліматичних і часових умовах.

- А коли безпосередньо планується заїзд на Олімпіаду?

- Хлопці прибудуть 2-го вранці, а дівчата будуть 3 лютого у Сеулі. За тиждень якраз пройдуть акліматизацію. Хлопці ж будуть у Антхольці готуватися, вони звідти прилетять, а дівчата з Казахстану. Тренери вирішили так.

- Прогноз ви не даєте, але все ж які ваші відчуття?

- Залежить від того, який буде стан спортсменів. Якщо вони функціонально будуть готові, то може бути і 5 медалей, а може не бути жодної. Наприклад, один постріл – і ти вже на 10 місць відкочуєшся назад. А один постріл – це гвинтівка не спрацювала, як у Джими трапився самостріл, чи ще щось таке. Тому я не хочу загадувати. Я хочу, щоб команда буда максимально готова, а там побачимо.

Інші також не дрімають. Думаєте, що з Дальмайєр, Кузьміною чи Макаряйнен легко боротися? Вони також розраховують на медалі, і кожен зараз це планує. Зараз всі запланують медалі завоювати. Хай борються вже на місці, а там побачимо.

- Як ви думаєте, чи здатна білоруська спортсменка Дар'я Домрачева тріумфально повернутися?

- Здатна, звичайно.

- Усе ж у неї була перерва минулого року, не найкращі результати. Скажімо так…

- Вона – талановита спортсменка. Зуміє підготуватися і буде досить добре там виступати. Якщо в неї зі стрільбою буде все добре, то я навіть не сумніваюсь, що функціонально вона буде на висоті.

- Це один з фаворитів жіночих гонок?

- Не тільки. Ще Кузьміна, Макаряйнен, Дальмайєр.

- І наші дівчата.

- Ми сподіваємось.

- Яким ви бачите майбутнє біатлону в Україні в наступні п'ять років?

- У нас уже є майбутнє біатлону України. Ми вже формуємо команду, у нас вже є молодь. Це і Юлія Журавок, і Христина Дмитренко, і Люба Кіпяченкова, і Аня Кривонос. Серед хлопців – Віталій Труш, літній чемпіон світу Тарас Лесюк. Ми про це думаємо, ми їх ведемо. Вони готуються, і уже з весни буде нова команда. Ми не відкидаємо, що хтось залишиться з основних, але нова команда буде, і вона вже готуватиметься до Олімпійських ігор-2022.

У нас вже навіть є команда, що буде готуватися до юнацьких Олімпійських ігор, які пройдуть у 2020 році. Ми вже їх відбираємо, вони тренуються, а влітку пройде централізована підготовка.

- А що кажуть наші дівчата щодо майбутнього. Хто і скільки планує ще виступати?

- Я думаю, що Віта Семеренко ще рік-два точно побігає, її сестра Валя, думаю, також. Основне – здоров’я і як вони виступлять. Якщо виступлять добре і не буде питань щодо здоров’я, тоді вони ще 1-2 роки будуть без проблем бігати.

- А Юля Джима?

- Юля ще молода. Вона ще один олімпійський цикл обов’язково пройде. Вона може сезон пропустити, наприклад, післяолімпійський, якщо захоче морально, психологічно відпочити, набратися сил, підлікуватися десь і повернутися, я так думаю. А якщо ні, то буде просто без перерви бігати. Принаймні я сподіваюсь.

- А та ж Анастасія Меркушина, Ірина Варвінець. Наскільки їхній потенціал на сьогодні розкритий?

- Ще не розкритий. Я думаю, що це тільки початок. Вони ще тільки на самому старті своєї спортивної, професійної кар’єри.

Напевно точно закінчать Дорін-Абер, Домрачева, Макаряйнен, Кузьміна. І якраз зараз відчиняються двері для молоді, для тієї ж Джими, Меркушиної.

- До речі, наш капітан Олена Підгрушна – рік відпочивала, набралася кабінетного досвіду. Це стало їй у нагоді?

- Я не знаю, напевне, в неї треба спитати. Напевне, певний досвід є. Я теж там рік працював, на тій же посаді. І вважаю, що багато для себе всього корисного почерпнув для того, щоб зрозуміти, як бути чиновником.

- Які у неї плани?

- Усе залежить від здоров’я, як у неї підуть гонки, як вона себе почуватиме, як пройдуть Олімпійські ігри. Тут все залежатиме від багатьох обставин. Тому що це нелегка праця – ціле літо треба пахати. А яке там навантаження: у середньому в день треба 20-30 кілометрів пробігати. А є тренування по 50 кілометрів і більше. А в середньому дівчата пробігають за день 20-30 кілометрів. А ще плюс зал.

- Більше, ніж футболісти.

- А чому футболісти не можуть грати? Тому що вони тренуються 90 хвилин і грають 90. А у нас бігають на змаганнях 30 хвилин, а тренуються по 3 години за тренування, щоб 30 хвилин на максимумі пробігти.

Так і футболісти. Вони повинні 3 години тренуватися, щоб потім 90 пограти. У них функціональний стан – 40-50 хвилин, а вже спітніли і ледве ходять.

- Щодо тренерів. У нас зараз дійсно непогані іноземні фахівці. А які плани щодо виховання українських тренерів?

- У нас біля кожного іноземного тренера є молоді наші фахівці – Кравченко біля Санітри, Ященко біля Ураша. Той же Біланенко пройшов школу, і ми його поставили тренером для резервної команди. А головний тренер – той же Прима. Вони пройшли головну школу з національними командами.

Ми цьому багато приділяємо уваги. Відправляємо наших тренерів у закордонне стажування. Ростуть свої, ми про це думаємо.

- То є надія, що згодом українські тренери можуть замінити іноземців?

- Молоді – так, а старі вже навряд чи. Вони себе вже вичерпали, а молоді – так.

- Чи доцільно створювати нові види гонок. Наприклад, була ідея супермарафону з 8-ма вогневими рубежами. Чи потрібно це біатлону, щоб збільшувати видовищність?

- Наш спорт видовищний і так. Я думаю, що поки що з цим проблем немає. Так, можна робити різноманітні програмки (змагань), але не збільшуючи навантаження чи, як ви кажете, марафони. Цього не потрібно, гонок й так багато.

Ви ж бачите, що по 3-4 старти щотижня. Це дуже нелегко, ще й коли змагання три дні підряд. Уже останні рази спортсмени жалілися, що важко відновлюватися і стартувати. Той же Антон Шипулін говорив, що не дуже просто. А дівчатам тим більше.

Звичайно, організатори щось роблять. Але це короткі гонки – одиночні естафети, суперспринт, що цього року буде вперше проведений на якомусь етапі.

Це міжнародна федерація думає про те, щоб завжди щось нове вносити для глядачів, тому що біатлон – дуже популярний вид спорту. Один з найпопулярніших у Європі, зокрема в Україні.

- Лижні гонки і біатлон – це ж споріднені види спорту. Але чому така прірва між цими зимовими дисциплінами?

- Людський фактор. Комусь треба цим займатись.

- Тобто лижні гонки не мають такої підтримки, як біатлон?

- Не те, що немає підтримки. Просто немає людей, які б свого часу зберегли це все і розвивали. Тренери найкращі куди подівалися? В Казахстані Лесніков працює. Діти біжать з команди, тому що вони не бачать виходу і перспектив. Тому йдуть в біатлон у першу чергу. Тому що бачать, що якщо дитина талановита, то тут її кудись доведуть.

- От у лижних гонках маємо відому Валентину Шевченко і все…

- Була ще Ірина Тараненко-Тереля. Це ті дві дівчини, які ще завойовували медалі на Кубку світу, Чемпіонаті світу. А так, щоб певну систему зробити, на жаль, не зробили. Хоча там немає зброї, немає стрільбищ і легше готуватися.

У літніх видах спорту є також дисципліни, де можна було б мати медалі, але немає. Колись у нас і метання були шикарні, і у ковзанах були люди серйозні, а зараз взагалі цього виду спорту у нас фактично немає. А фігурне катання – що з ним коїться…

- Це так, на жаль. Ще питання майбутнього. Етап Кубка світу чи Кубка IBU в Україні. Наскільки це можливо?

- Якщо побудуємо трасу і стрільбище, то дуже швидко отримаємо змагання. Тому що сьогодні є можливість, введено дуже багато нових змагань. Це і кубок IBU для юніорів, якого раніше не було, і кубок IBU для групи B, в якому 160 осіб бере участь, і чемпіонат Європи, і юніорський чемпіонат світу, і літні чемпіонати. Тобто нам швидко дадуть провести змагання, тільки треба мати ліцензію і побудувати комплекс, щоб ми відповідали міжнародним стандартам.

- То зараз все в руках України. А от були розмови про зимову Олімпіаду, які так розмовами і завершилися.

- То було нереально.

- Хотіли ж провести Олімпіаду-2022 в Карпатах.

- Ми можемо хотіти, можемо навіть заявитися. А потім треба щось робити, а цього ми якраз і не хочемо.