Після загибелі 25 травня афроамериканця Джоржа Флойда під час затримання поліцейськими Сполучені Штати охопила безпрецедентна хвиля протестів, мародерства і насильства. Втім, клубок протиріч і конфліктів, що спровокував хвилю протестів та безладів на всій території країни, значно ширший за одну "расову проблему". У чому полягають глибинні причини американських "майданів", та як це вплине на президентську кампанію у Сполучених Штатах Америки, розбирався "Апостроф".
І розгориться полум'я
Ядром американського конфлікту, що сьогодні захопив перші шпальти ЗМІ по всьому світу, стала столиця штату Мінесота Міннеанаполіс, де протести тривають вже майже тиждень. Про масштаби того, що відбувається, свідчить хоча б той факт, що протестуючі проти поліцейського насильства навіть спалили декілька поліцейських відділків. Втім, хвиля насильства не обмежилася лише одним містом, де відбувся трагічний інцидент. Від Лос-Анжелеса на заході до Філадельфії на сході, від Чикаго до Маямі, і навіть у Вашингтоні, у стін Білого Дому, відбувалися сутички між протестантами і поліцією з нацгвардійцями. Повсюдно протести супроводжуються смертями, погромами і мародерством. В Атлантік-Сіті розгромили штаб-квартиру провідного ЗМІ - CNN (за іронією — одного з головних критиків чинного президента Трампа), в Лас-Вегасі поліція "пов’язала" 400 чоловік після спроби протестуючих захопити знамениту Лас-Вегас Стріп, де знаходяться найдорожчі готелі та казіно в Штатах, а в Детройті протести супроводжувалися стрільбою з вогнепальної зброї, і навіть призвели до загибелі кількох осіб.
Про серйозність ситуації свідчить й те, що у 25 містах у 16 штатах було введено надзвичайний стан, а Національна гвардія виведена із озброєнням на вулиці у 10 штатах і Федеральному окрузі Колумбія (Вашингтоні). Ще в 40 містах країни введено комендантську годину, яку, втім, протестувальники і не думають притримуватися. Востаннє такого масштабу протести в США відбувалися у "революційному" 1968 році, який став поворотною точкою в політичній історії Америки. Але не лише банальне число міст із надзвичайним станом ріднить 2020 із 1968.
"Американці зіткнулися з новим кошмаром. На додаток до пандемії, яка розбурила країну, вбила понад 100 000 людей і вразила велику частину нашої економіки, повсюдно відбуваються масові протести у відповідь на смерть Джорджа Флойда. В такий момент кожному бейбі-бумеру (так називають жителів США, народжених з 1943 по 1960 рік, - "Апостроф") важко позбутися відчуття, що ми спостерігаємо новий 1968 рік. Тоді були дуже важкі часи. Але сьогоднішня ситуація ще гірша. Наш нинішній президент, на відміну від Ліндона Джонсона чи Річарда Ніксона, не переймається держуправлінням. Він нестабільний, і, схоже, готовий сказати і зробити все, що йому заманеться. Він звільняє власних експертів і звертається до крайніх правих персонажів за порадою. Він поширює повідомлення, що підбурюють насильство. В час, коли міста Америки палають, його відповідь — підкинути палива у полум’я", - описав ситуацію професор з історії та публічної політики Університету Прінстона Джуліан Зеліцер.
До чого тут Covid
Попри всю наочність та промовистість аналогії із подіями 1968 року, набагато більше для розуміння ситуації, в якій опинилися Штати, дає порівняння сьогоденної ситуації в США із подіями значно ближчого 2014 року. Тоді, під час затримання поліцейськими, був застрелений чорношкірий житель міста Фергюсон Майкл Браун, і протести проти поліцейського свавілля - теж далеко не мирні - тривали досить тривалий час. Врешті, ситуація була врегульована силами поліції та діями президентської адміністрації без особливо радикальних кроків, а в США розпочав діяльність гуманітарний рух "Black lives matter" - рух активістів, які виступають проти насильства до чорношкірого населення.
Але розраховувати на подібний результат сьогодні в Трампа особливих підстав немає. По-перше, в 2014 році президентом США був афроамериканець Барак Обама, якого, на відміну від Трампа, ніхто і не думав звинувачувати у "расизмі". А по-друге, тоді американська економіка була на підйомі, і у незахищених верств населення, до яких належить значна частка чорношкірих американців, була впевненість у сьогоднішньому дні і надія на світле майбутнє. Тепер же Covid і каменя на камені не залишив від цих надій.
"Covid-19 вбив майже вдвічі більше американців, ніж 58 000 військових, які загинули за десятиліття боїв у В'єтнамі. Мало того, що вірус породив величезну загрозу на внутрішньому фронті, він також вдарив по головним громадським інституціям країни, таким, як школи і церкви, залишив американців на самоті перед загрозою. Національний рівень безробіття становить 14,7%, кожен четвертий американський працівник подав заявку на допомогу по безробіттю. Цілі сектори економіки, включаючи роздрібну торгівлю та сферу послуг, зазнають ударів, від яких вони не зможуть відновитися. І смерть Джорджа Флойда, і багатьох інших (чорношкірих американців, яких серед померлих від коронавірусу значна частина) лише підкреслили ступінь, в якій расова нерівність залишається гострою проблемою в цій країні", - зазначив Джуліан Зеліцер.
Ще одним важливим чинником, який утруднює для Білого Дому регулювання кризи в країні, є партійна ворожнеча. За роки президенства Трампа як ніколи загострився розкол по лінії "демократи - республіканці". Те, що протести спалахнули в штаті під управлінням губернатора-демократа, подіяло на Трампа як червона ганчірка на бика, і замість згладження ситуації та кризового менеджменту, президент "наїхав" на демократів у Twitter, а один з його постів - "мародерство отримає у відповідь стрільбу" - став детонатором протестного вибуху. А коли ситуація вийшла з-під контролю, Трамп, у звичному для себе стилі, спробував змінити тему і перемкнути суспільну увагу, і зайнявся "улюбленим" Китаєм.
"Складається враження, що президент зайнятий іншими справами: вступити в публічну сутичку з Twitter через видалений пост, засудити Китай за Гонконг і припинити наші відносини зі Всесвітньою організацією охорони здоров'я - організацією, яка колись розглядала Сполучені Штати як провідну світову інституцію боротьби з пандемією. Звісно ж, Дональд Трамп знайшов час, щоб відправити потік нових суперечливих твітів. Він назвав протестуючих у штаті Міннеаполіс "головорізами" і повторив расистську приказку начальника поліції Майамі: "Коли розпочнеться мародерство, починається стрілянина". І навіть репостнув відео, в якому його прихильник каже: "Гарний демократ - мертвий демократ". Але Трамп продовжує мовчати про найбільш чутливе питання свого президентства: пандемію, яка вбиває американців", - зазначає професор публічних відносин школи Кеннеді Гарвардського Університету Девід Герген.
Сумні перспективи другого терміну
Утім, дещо суперечлива стратегія управління кризою "расових протестів", обрана Трампом, має раціональне пояснення. Уникнення зайвих рухів і надія "перемкнути" увагу на інші речі — чи не єдино вірний шлях для президента США в контексті майбутніх президентських виборів. Виступити м’яко і з "миротворчими" ініціативами означає розчарувати свій "ядерний" електорат, а жорсткі дії приведуть до втрати навіть примарних шансів отримати голоси поміркованих виборців і афроамериканського населення. Найяскравіше така передвиборча "виделка" проявляється у "танцях" Трампа навколо активізації підрозділів Національної гвардії.
Відмовляючись приймати загальнофедеральне рішення щодо повноцінного задіяння силовиків, президент в той же ж час закликає мерів та губернаторів долучати військових до протидії протестам. Таке перекладення відповідальності дозволяє уникнути негативного фідбеку, але робить президента мішенню звинувачень у "бездіяльності". Але акцент саме на місцевому рівні управління дає Трампу те, що йому конче необхідно - можливість уникнути порівняння свої дій і дій Обами в 2014, коли гриміли заворушення у Фергюсоні. Адже левова частка трампівської пропаганди побудована на негативі до "папєрєдніків". А ситуація, коли порівняння явно на користь адміністрації Обами - адже кризу після протестів у Фергюсоні вдалося доволі швидко врегулювати - для Дональда Трампа неприпустима. Ситуація загострюється ще й тому, що й без історії з Джорджом Флойдом у нинішнього господаря Білого дому вистачає проблем на виборчому фронті.
Оприлюднені в минулу середу, 24 травня, результати дослідження за "Оксфордською моделлю", яка вірно прогнозувала результати виборів у Штатах з 1948 року, стверджують, що через економічне падіння та безробіття у Трампа є серйозні ризики програти вибори в листопаді із результатом заледве у 35%. Показово, що до приходу коронавірусної кризи ця ж модель прогнозувала йому впевнену перемогу з результатом в 55%.
Подібний невтішний для Трампа прогноз — лише один із цілої плеяди заснованих на економічних даних та соцопитуваннях досліджень. І всі вони лише стимулюватимуть діючого президента США шукати способи будь-якою ціною перемогти Джо Байдена. "Традиційні моделі працюють у нормальні часи. Але ми живемо далеко не в нормальний час. До виборів ще півроку. А останні півроку показують, наскільки може змінитися світ за такий період часу. Півроку тому ніхто не прогнозував 20% безробіття або 40% падіння ВВП... Якби вибори відбулися сьогодні, колишній віце-президент Джо Байден,швидше за все, переміг би. Але наступні півроку дадуть Трампу час, аби перекласти вину за пандемію на Китай і щоб вилити негатив на Байдена. А ніхто так не вміє грати від негативу, як Дональд Трамп", - зазначає головний стратег AGF Investments Грег Валлієр.
У цій трампівській любові до негативу криється великий ризик для України. Адже одне з вірогідних джерел знаходження компромату на свого опонента Джо Байдена знаходиться саме в нашій країні. Компанія "Burisma" та її зв'язки з родиною Байдена — ці слова вже мали б набити нам оскомину. Але розкрутка у медіа-просторі скандалу з "плівками Деркача" свідчить про те, що в нашій країні залишилися люди, готові погратися в "мінусовку" Байдена. А заодно - нанести серйозний удар по американсько-українським відносинам в перспективі. Особливо у разі перемоги на президентських виборах кандидата-демократа. Залишається лише сподіватися, що і у Києві, і у Вашингтоні стане розуму не ритися в бруді, і Україна не втратить один із головних своїх зовнішньополітичних активів — двопартійну підтримку на Капітолійському пагорбі в Вашингтоні, де знаходиться американський Конгрес.
