Начальник управління спецрозслідувань ГПУ Сергій Горбатюк заявив, що більшість із 4700 злочинів проти Майдану розкрито. Про підозру повідомили 422 особам, судові обвинувальні вироки отримали 52 особи, із них тюремні терміни одержали дев'ятеро. Оцінити роботу правоохоронців, а також те, наскільки Україна наблизилася до статусу правової держави "Апостроф" попросив адвоката сімей героїв Небесної сотні Маркіяна Галабалу.

Розслідування ГПУ: крізь скажений опір системи

Якщо враховувати ту кількість правоохоронців і посадових осіб, які були причетні до злочинів проти майданівців, то заявлені цифри - це мало. А з іншого боку, враховуючи той опір, з яким довелося зіштовхнутися органам досудового розслідування й прокуратурі, щоб розкрити ці злочини, - це досить об’ємна цифра. Згадайте 2014-2015 роки, коли суспільство казало, що взагалі ніхто не притягнений до відповідальності, включно з виконавцями. Сьогодні, як на мене, основний наратив суспільства в тому, що люди обурені відсутністю покарань для замовників. Адже, коли ми говоримо про виконавців, то названа Сергієм Горбатюком статистика свідчить про те, що злочини розкриваються, передаються до судів, а вони їх розглядають.

Чи наблизилася Україна до статусу правової держави?

Ми просунулися в питанні створення правової держави, але не так, як того би хотілося, і не так, як могли би. Правоохоронна й судова системи й надалі залишаються заручниками політиків і олігархічної системи влади в Україні. Згадаймо хоча би формування нового Верховного суду: в підсумку конкурс на добір суддів значною мірою став заручником політичних торгів між "Народним фронтом" і "Блоком Петра Порошенка". Кожна фракція хоче пролобіювати чи надати протекцію певним кандидатам. Те ж саме відбувається з будь-яким правоохоронним органом: Генеральною прокуратурою, Міністерством внутрішніх справ, Службою безпеки України, новоствореним ДБР. Вони - заручники політичних гравців і олігархів, які щодня намагаються впливати на діяльність цих інституцій. Це дуже погано.

Є певний поступ, зумовлений низкою факторів. Правоохоронці й судді, побачивши, що їх починають притягати до відповідальності за злочини, скоєні під час Майдану, трошечки обережніше ставляться до винесення завідомо неправосудних рішень. Тобто вже немає відчуття повної безкарності. Водночас, якщо до будь-якого судді, слідчого чи прокурора дзвонитимуть, наприклад, з Адміністрації президента, й проситимуть ухвалити певне рішення, вони, безумовно, у більшості випадків підуть назустріч такому проханню і не заявлять про тиск, який фактично був на них вчинений, бо не хочуть оприлюднення компромату, бояться втратити посаду чи ще щось подібне. Тому, можна сказати, що прогрес є, але ми дуже багато втратили з того, що могли би зробити, особливо враховуючи настрої людей після 2014 року. І війна тут не може бути виправданням.

Загроза реваншу

До реваншу я ставлюся абсолютно… реально. З одного боку, ми розуміємо, що за відсутності зараз в українському суспільстві тієї частини, яка перебуває під окупацією Росії на Донбасі та в Криму, ресурс "русского мира" у країні значно зменшився. Водночас будь-які суспільні відносини доволі непередбачувані. Так, сьогодні ми доволі впевнені у своїх силах і знаємо, що проєвропейські настрої в Україні доволі сильні. Але ніколи не можна виключати того фактору, що певна активна меншість, в тому числі проросійська, зробить щось таке, що ситуація розвернеться на 180 градусів. Безумовно, вони не отримають миттєво контроль над органами державної влади, наприклад, тією ж Верховною Радою, через вибори. Але вони можуть дестабілізувати ситуацію настільки, що почнеться якась незворотна реакція, броунівський рух, і тоді шляхом керованого хаосу ситуація може прийти до того, що можна називати реваншем.