Експерти ПРООН випустили доповідь про людський розвиток у 2019 році під назвою "За межами доходу, за межами середніх показників, за межами сьогоднішнього дня: нерівність у стані людського розвитку в XXI сторіччі". У доповіді стверджується, що усе більше людей мають можливість придбати товари першої необхідності. Однак виникають нові форми нерівності, які проявляються у сфері освіти та доступу до технологій. Про ці форми "Апострофу" розповів старший економіст Регіонального бюро Програми розвитку Організації Об'єднаних Націй в країнах Європи та СНД БЕН СЛЕЙ.
- Для початку хотіла б поцікавитися назвою доповіді про розвиток людського потенціалу цього року "За межами доходу, за межами середніх показників, за межами сьогоднішнього дня". Традиційно в подібних доповідях вимірювалися такі речі, як ВВП на душу населення, середній дохід тощо. Але ця назва, схоже, має на увазі, що в цьому році доповідь буде містити щось більше. Могли б ви розповісти, як ПРООН вимірює розвиток людського потенціалу?
- Доповідь ПРООН у цьому році присвячена нерівності. За останні п'ять років була проведена велика аналітична робота по цьому питанню. Однак, щоб надати додаткову цінність цій темі, необхідно оцінити нерівність таким чином, щоб вона виходила за межі понять простого показника доходу або ВВП на душу населення. Важливо відобразити природу взаємозв’язку між поколіннями: якщо ви маєте погану освіту сьогодні, то завтра, швидше за все, будете бідними. Рішення, прийняті сьогодні, можуть призвести до набагато більшої нерівності в майбутньому. Особливо це стосується технологій та зміни клімату.
Що стосується показників, то ПРООН прийняла скоригований Індекс розвитку людського потенціалу (ІРЛП) із урахуванням соціально-економічної нерівності. Він зменшує рівень людського розвитку країни на величину нерівності в доходах, освіті та охороні здоров'я. Це приклад застосування нових підходів у вирішенні проблем нерівності. Ми сподіваємося, що в цій доповіді є й інші ідеї, які можуть бути настільки ж корисними і новаторськими.
- Цього року в доповіді йдеться про появу нового покоління нерівності у людському розвитку. Що це за нерівність, і як, на вашу думку, це вплине на сталий розвиток України?
- Основна увага в доповіді приділяється технологіям і зміні клімату як новим причинам нерівності. В Україні, наприклад, існує очевидна різниця у вищій освіті жінок і чоловіків, а також гендерний розрив в освіті у сфері НТІМ (наука, технології, інженерна справа і математика). Навчання у сфері НТІМ вважається особливо сприятливим для підготовки людей до роботи в цифровому майбутньому. Ми бачимо, що в Україні набагато більше чоловіків із вищою освітою у сфері НТІМ. Це говорить про те, що, незважаючи на гарну освіту, жінки можуть зіткнутися в майбутньому з нерівним доступом до хороших робочих місць на ринку праці.
Другий приклад - зміна клімату та його наслідки. Ми знаємо, що деякі регіони України потерпають від браку води. У 2019 році посуха торкнулася деяких районів України. Хоча ніколи не можна бути впевненим, але більшість прогнозів щодо зміни клімату вказують на те, що посухи будуть частішими. Наслідком цього може стати бідність у сільських районах - нездатність фермерів, особливо дрібних, отримувати доходи та засоби до існування, необхідні їм для хорошого життя. Наприклад, жахливій громадянській війні в Сирії передувала спустошлива 5-річна посуха. Це змусило багатьох молодих людей покинути сільські райони Сирії і виїхати в міста, де не було хорошої роботи. Тому вони стали силами, яких могли мобілізувати в конфлікті.
Очевидно, що Сирія - це не Україна, але у нас є соціальна напруженість. Дійсно існує конфлікт в Україні, а також відбувається велика міграція молоді з сільської місцевості. Якщо посуха, як у Сирії, є проблемою сьогодні, які будуть її наслідки в майбутньому? Це два приклади - зміна клімату та технології.
- У доповіді також говориться про те, що нерівність може накопичуватися протягом життєвого циклу людини. Як це відбувається?
- Якщо жінки жили в бідності, у їхніх дітей буде менше шансів народитися здоровими, менше шансів розвиватися в ранньому дитинстві і отримати гарну освіту.
Потім цикл бідності повторюється. Якщо ми не отримуємо хороших доходів, ми з набагато меншою ймовірністю будемо робити великі внески в пенсійні фонди. У результаті відсутності заощаджень ми з більшою ймовірністю станемо бідними, коли вийдемо на пенсію. Це, в свою чергу, підкреслює, що рішення, які наші батьки приймають сьогодні, можуть мати наслідки для нас завтра, і політика повинна відображати ці тенденції.
- У доповіді йдеться про те що, середній клас в українському регіоні скорочується. Зокрема з 2014 по 2017 рік він скоротився приблизно на 5 мільйонів осіб. Чи є це симптомом розвитку нерівності?
- Питання середнього класу цікаве з багатьох причин. По-перше, коли ми говоримо про нерівність, ми часто думаємо про багатих і бідних. Іноді, однак, ми можемо не знати, що відбувається з багатими і бідними. Наприклад, за допомогою досліджень бюджетів домогосподарств, статистичні бюро Донбасу можуть не охоплювати найбідніші верстви населення. Крім того, бездомні або внутрішньо переміщені особи набагато рідше беруть участь в таких дослідженнях. Їхнє становище може бути не повною мірою відображено в офіційних даних про доходи і розподілі доходів. Навпаки, у дуже багатьох людей є всілякі способи приховати свої доходи, так як вони часто бояться податків й інших можливих несприятливих обставин. Тому, напевно, варто подивитися на середину, щоб отримати додаткову інформацію про загальний стан суспільства.
Однак, як ми визначаємо середній клас? І як ми визначаємо бідність? Зростає розуміння того, що поріг у 10 доларів на день добре підходить для вимірювання нижньої частини середнього класу. Якщо ми це зробимо, то у нас буде розуміння середнього класу в Україні, Росії, Польщі, Німеччині - все відносно цього порога в 10 доларів на день. Тоді ми бачимо, що з 2013 по 2015 рік кількість людей, які живуть на 10 і більше доларів на день в Україні, а також у деяких інших країнах, таких як Білорусь, Вірменія та Казахстан, різко скоротилася. Із 2013 по 2015 рік - це близько 7 мільйонів осіб. Тому ця система говорить нам про те, що відбувається всередині спектра.
- Україна в цьому році має індекс людського розвитку на рівні 0,75, що ставить її на 88-е місце зі 189 країн, охоплених звітом. Розкажіть, як розраховується індекс, які компоненти і показники використовуються? Що взагалі означає цей показник, і в якому стані перебуває Україна, порівняно з іншими країнами регіону?
- Наприклад, у 1990 році ІРЛП України був практично ідентичний ІРЛП Польщі та Угорщини. Відтоді ІРЛП зріс в Україні, але не так сильно, як у Польщі, Угорщині та Словаччині за останні роки. Якщо порівнювати Україну з цими країнами, то це не дуже сприятливо і викликає питання щодо відмінностей. Що може стати поясненням? Почасти, це може бути результатом євроінтеграції, що також пояснює, чому так багато українців зацікавлені в більш тісній інтеграції з Європою. Однак це не завжди працює. У вашого сусіда - Молдови - ІРЛП - нижчий за український. Таким чином, саме від українців залежить аналіз цих порівнянь, а також рішення, задоволені вони чи ні рівнем людського розвитку у своїй країні.
- Переглядаючи звіт, я помітила, що Білорусь, Казахстан і Туреччина - всі авторитарні або напівавторитарні держави - класифікуються як країни з "дуже високим" рівнем людського розвитку. Водночас такі демократичні країни, як Україна, Молдова і Грузія мають лише "високий" рівень розвитку. Чому так? Хіба не повинна демократія перемістити Україну з точки зору людського розвитку вперед, порівняно з такою країною, як Білорусь, у якої з 1994 року був авторитарний правитель?
- Якщо порівнювати Україну тільки з тими країнами, про які ви говорили, то створюється враження, що демократія - це погано, а авторитаризм - це добре. Я пам'ятаю одного українського президента, який був повалений у 2014 році, і у якого, можливо, були схожі погляди, і це, в підсумку, було неприйнятно для багатьох людей в Україні. При цьому, якщо порівнювати Україну з демократичною Польщею, Угорщиною та Румунією, а не з Білоруссю чи Казахстаном, то можна критикувати якість демократії. Проте, це демократичні країни, і у них існують демократичні вибори - як в Україні. З огляду на їх ІРЛП, ці країни домоглися набагато більших успіхів у людському розвитку, ніж Україна.
- Один із ключових висновків доповіді полягає в тому, що політика має бути спрямована на усунення глибинних причин нерівності, а не тільки її проявів. Які фактори лежать в основі?
- Основними факторами є здатність людей вести довге, здорове та продуктивне життя. Це людський капітал - навички, ставлення, поведінка людей і готовність інвестувати в себе, ведучи здоровий спосіб життя. Хоча ці чинники залежать від людей, але вони також значною мірою залежать від державної політики, інвестицій в освіту і охорону здоров'я. Набагато краще зосередитися на наданні хорошої освіти для кожного, особливо у світлі технологічних змін і появи нових робочих місць в майбутньому. Невід'ємною частиною також є забезпечення високого рівня охорони здоров'я для всіх, зокрема для літніх людей. Це, в свою чергу, призведе до зменшення нерівності.
- Огляд доповіді завершується словами про те, що ще не пізно діяти щодо нерівності, але час діяти вже прийшов. Чому необхідно діяти терміново?
- Я думаю, що є дві основні причини. По-перше, це питання справедливості та правосуддя. З моральної точки зору, ми не повинні відкладати поліпшення життя людей. Друга причина в тому, що нерівність може тривати між поколіннями. Діти, народжені в бідних сім'ях, швидше за все, будуть бідними в майбутньому, оскільки вони не зможуть скористатися перевагами освіти, охорони здоров'я та інших факторів, які допомогли б їм вибратися з бідності. Чим швидше ми усунемо причини нерівності, тим менше ймовірність того, що цикл нерівності повториться.
- На закінчення розмови, які рекомендації ви б дали українським політикам для підвищення рівня людського розвитку? Якими повинні бути перші дії?
- Я думаю, що українці самі можуть дати найкращу відповідь. Але, на мою думку, варто почати з інвестицій в освіту. Як базову, так і початкову освіту, а також технічну, щоб допомогти українцям краще використовувати можливості цифрової економіки. Україна також повинна адаптувати ці можливості для людей з особливими потребами. Наприклад, людина з обмеженими можливостями, якій складно вийти з дому і користуватися громадським транспортом, повинна мати можливість працювати програмістом вдома. Це, в свою чергу, вирішило б багато проблем. Зокрема, з'явилося б більше людей, здатних зробити свій внесок у цифрову економіку, а також вдалося б усунути нерівність, з якою зіштовхуються люди з обмеженими можливостями. Те саме можна сказати і щодо молодих матерів, які не завжди можуть залишити дітей із кимось і змушені сидіти вдома і працювати.
У цілому, перші кроки будуть включати в себе більш інклюзивні можливості працевлаштування, інвестиції в освіту, більш ефективне управління міграцією та підготовку до розвитку навичок і робочих місць.
