Саміт Україна – ЄС – це ключова зовнішньополітична подія року у двосторонніх відносинах між Україною та Європейським Союзом. Зазвичай такі заходи складаються з чотирьох блоків питань, які обговорюють лідери України та ЄС: внутрішня політика України, внутрішня ситуація в Європейському Союзі, поточний стан двосторонніх відносин і міжнародні питання.
Я більш ніж впевнений, що, враховуючи ту гостроту, яку наразі мають внутрішньополітичні події в Європейському Союзі, той вирішальний період у внутрішньополітичному житті України, а також низку проблем, які є в двосторонніх відносинах, пов'язаних з безвізовим режимом, з ратифікацією угоди про асоціацію, цей саміт, безперечно, буде одним за найбільш напружених в історії двосторонніх відносин. Я пам'ятаю саміти, які проходили в не дуже позитивній, оптимістичній ноті, я пам'ятаю саміти, які були під час президентства Януковича, коли дуже важко було навіть погодити проведення самого саміту. І тепер очевидно, що точок дотику значно більше, ніж проблем. Але, з іншого боку, шляхів вирішення цих проблем поки що не проглядається.
Внутрішньополітична ситуація в Україні
Безперечно, Європейський Союз є певною мірою гарантом ситуації в Україні, гарантом врегулювання конфлікту на сході України. І для ЄС відсутність, з одного боку, внутрішньополітичних катаклізмів є вкрай важливим завданням, але, з іншого боку, ЄС все ж таки хоче бачити реформи, зміну, боротьбу з корупцією. І тут, попри те, що є значні просування (зокрема електронні декларації є спільною перемогою України і ЄС), залишається значний рівень критики щодо не такої швидкості реформ, яку очікують і українські громадяни, і Європейський Союз.
В ЄС зростає навіть не втома від України, але втрата надій на те, що в нас швидко відбудуться реформи. Ми бачимо закінчення цього складного трансформаційного періоду, і Україна все ж таки вийде на крейсерську швидкість у своєму розвитку. З огляду на те, що не відбувається серйозних системних змін, з одного боку, а з іншого – погіршується соціально-економічний стан України, це зумовлює певний рівень стурбованості в Європейському Союзі, чи не призведе це до якогось соціально-економічного вибуху, до соціальних протестів, які можуть завершитись "третім майданом", про який всі вже третій рік говорять, але який ніяк не настане. До нього вже всі ставляться як до жарту, але з кожним днем погіршення соціально-економічних стандартів в Україні може призвести до того, що розпочнуться соціально-економічні протести. І це питання, я думаю, буде одним з основних під час саміту.
Лідери ЄС прагнутимуть отримати бачення українського президента, яким чином далі буде, з одного боку, зберігатися повага до демократії та прав людини, свободи слова, а з іншого – підтримуватися внутрішньополітична стабільність. В ЄС знають, що президент наразі фактично повністю контролює ситуацію в Україні, що він керує і парламентом, і урядом, і місцевими органами влади. Тобто президент є якраз особою, яка цілком відповідає за ситуацію в Україні та має всі повноваження для того, щоб вести країну в тому чи іншому напрямі й відповідно давати пояснення нашим західним партнерам, на що витрачаються їхні кошти, допомога тощо.
Ситуація всередині Європейського Союзу
Друга складова саміту буде пов'язана з ситуацією всередині Європейського Союзу. Brexit вже сам собою є достатньою причиною для схвильованості, для того, щоб почути розуміння с боку керівників ЄС, як Євросоюз виходитиме з цієї ситуації.
Але окрім Brexit є низка інших факторів, які не можуть не викликати стурбованість з українського боку. Почнемо зі зростання євроскептичних, а іноді навіть антиєвропейських настроїв у країнах Європейського Союзу, перемогу низки проросійських кандидатів у країнах ЄС. Аналіз передвиборної ситуації у Франції також не може не викликати стурбованості з огляду на посилення як праворадикальних політичних сил, так і проросійських політичних сил. Антиєвропейські настрої спрямовані насамперед проти Брюсселя, проти європейської бюрократії, але наслідком їхнього зростання стало в тому числі голосування на референдумі в Нідерландах, який призвів до блокування процесу ратифікації угоди про асоціацію між Україною і ЄС. І саме тому європейському керівництву якимось чином треба було окреслити перед українцями, як вони бачать свій подальший розвиток, майбутнє Євросоюзу і врегулювання проблем, які сьогодні постали перед нами, зокрема щодо ратифікації угоди про асоціацію.
Двосторонні питання
Однак, безперечно, найбільший інтерес з нашого боку буде до двосторонніх питань, зокрема безвізового режиму. Я би цей саміт назвав саме так: саміт безвізового режиму. Три роки очікування уже довели українську суспільну думку до того, що треба ставити крапку в цій історії. Ми не можемо очікувати безкінечно, що одного дня настане щастя безвізового режиму. Рівень незадоволення і роздратування, які є в нашому суспільстві, пов'язані з відтягуванням терміну набуття чинності безвізового режиму для українців. Він вже вичерпався. Люди не готові далі чекати. Нагадаю, що ми запровадили безвізовий режим для ЄС у 2005 році. Тобто вже незабаром виповниться 12 років з того часу, як ми надали безвізовий режим для ЄС.
В ЄС добре розуміють принадливість, важливість для України безвізового режиму, і це використовується як засіб мотивації, примусу до впровадження реформ. В ЄС побоюються: ось ми дамо вам безвізовий режим, і що далі? Адже всі знають, що в угоді про асоціацію перспективи членства немає, що зона вільної торгівлі тривалий час буде пов'язана зі значними інвестиціями - і фінансовими, і людськими, і ресурсними з українського боку.
У всіх країнах-кандидатах на вступ до ЄС ось цей період початку впровадження європейських норм завжди призводив до падіння підтримки євроінтеграції. А ми ж навіть не кандидат. Відсутність перспективи безвізового режиму певною мірою усуне мотиваційну базу, на думку ЄС. Тому максимально відтягують цей процес, максимально цю морквинку тримають на відстані, повторюючи, що Україна отримує плюси, переваги від реформ і руху в напрямі до Європейського Союзу.
Але мені здається, що потенціал, який був у безвізового режиму з точки зору стимулювання реформ, вже вичерпаний. Або ЄС надасть зараз безвізовий режим для України, або ідея сама себе дискредитує. Люди просто перестануть серйозно ставитися до європейської інтеграції та безвізового режиму.
Форма, яку, очевидно, буде проголошено 24 листопада, вже відома. Тобто ЄС надасть Україні безвізовий режим, але після того, як набуде чинності механізм призупинення безвізових режимів. А коли це відбудеться, ніхто не знає. Хтось каже, що це може буди протягом найближчих днів, інші кажуть, що це може тривати роками. Мій досвід роботи з Європейським Союзом підтверджує, що, на жаль, такі процеси дійсно тривають довго. Хоча вони розпочалися не сьогодні і не вчора, і можна очікувати, що через декілька місяців буде безвізовий режим. Але тут дійсно має бути максимальний тиск з боку українського уряду і дипломатії.
Міжнародні питання
Очевидно, основна увага буде приділена як Росії, так і найближчим сусідам. Росія є основною проблемою для України та однією з основних проблем для Європейського Союзу. Нагадаю, що ми будемо мати двох друзів під час саміту – і президент Європейської ради і президент Європейської комісії не безпідставно вважаються друзями України. Водночас багато країн-членів ЄС зараз очолюються не настільки великими друзями України, людьми, які все частіше висловлюють позицію, що час уже переглядати режим санкцій.
Я думаю, що при обговоренні Росії основна увага буде приділена тому, чи вдасться зберегти режим санкцій або все ж таки поступово ЄС крок за кроком відходитиме від цього. І що тоді взамін? Як тоді впливати на Росію, її поведінку на європейській міжнародній арені?
Безперечно, не може не викликати стурбованість і в ЄС, і в Україні перемога проросійського кандидата в Молдові. Не стільки сам факт, що там до влади приходить проросійський президент, скільки тенденція, що громадяни країн нашого регіону не бачать серйозного прогресу у сфері європейської інтеграції. Молдова отримала безвізовий режим ще чотири роки тому. Якби безвізовий режим спрацьовував, то можна було б очікувати більшої підтримки проєвропейських сил у Молдові. Але бачимо - навпаки, бачимо, що люди розчаровуються, що соціально-економічні проблеми значно більше на них впливають, аніж якийсь там безвізовий режим, який не є дозволом на працевлаштування.
Ми бачимо ці проросійські настрої в Болгарії, де переміг проросійський кандидат, ми бачимо збереження, чи навіть посилення проросійських настроїв і в країнах так званого ближнього зарубіжжя – це Білорусь і Азербайджан. Обидві країни, які завжди були аутсайдерами європейської інтеграції, до яких ставилися так зверхньо і з посмішкою, зараз взагалі можуть дозволити собі зверхньо і з посмішкою ставитися до України чи Молдови, оскільки ці країни вибрали європейський шлях і не отримали те, за що боролися, не отримали перспектив до вступу, Україна навіть не отримала безвізового режиму. Водночас обидві країни у стані економічних турбулентних процесів, падіння соціальних стандартів. Немає того рівня підтримки з боку Заходу, який очікували ці країни, і тому відповідно у тих, хто підтримував проросійські настрої на пострадянському просторі, таке сприйняття, що вони зробили правильний вибір. І з цим також треба щось робити.
Хоча мені здається, що в ЄС тепер стільки внутрішніх проблем, що вони не будуть готові значною мірою інвестувати капітал – і фінансовий, і людський – в те, щоб підтримувати проєвропейські настрої в цих країнах. Безперечно, Україна наразі, на жаль, є основним полем бою між проєвропейськими та проросійськими силами. І від того, як ситуація складеться протягом найближчих двох-трьох років, і залежатиме, чи все ж таки в Європі переможе ідея європейської єдності, Європейського оюзу, європейської інтеграції, чи розпочнуться дезінтеграційні процеси.
