Асоційований науковий співробітник Chatham House і відомий британський фахівець із політики Росії ДЖЕЙМС ШЕРР припускає, що атакою на українські кораблі в Керченській протоці РФ відповіла на рішення надати Українській православній церкві статус автокефальної, яке стало для Москви несподіваною й серйозною геополітичною поразкою. З іншого боку, затримання кораблів могло бути ще й провокацією. Про це Шерр розповів в інтерв'ю "Апострофу".
- Як ви оцінюєте значення інциденту на Азовському морі? Для України і для Росії.
- Я очікував, що щось подібне відбудеться в цій чи іншій потенційній зоні конфлікту, з часу, коли Екуменічний Патріархат у Константинополі оголосив про надання Томосу про автокефалію Українській православній церкві. Першою відповіддю на це рішення, яке цілком здивувало Москву, було скликання Ради безпеки Російської Федерації. Тобто одразу був проведений зв’язок між цим рішенням та безпековими інтересами Росії. І коли потім Сергій Лавров звинуватив США, що вони стоять за цим, стало очевидно, що в цьому вбачають значну геополітичну поразку.
Окрім цього, це рішення було величезним емоційним та моральним потрясінням для росіян. Передусім для Кремля, який упродовж багатьох років підкріплював бачення, що російська цивілізація простягається далеко за кордони Російської Федерації. І Російська православна церква — звісно, ключовий елемент цього. Будь-хто, хто це розуміє, повинен був очікувати дуже швидших спроб Росії відповісти грізно, але цілком асиметрично. Таким є одне пояснення.
Я бачу ще одну причину, чому це відбулося зараз. Вона очевидна для всіх українців — це президентські вибори в березні. Кремль хотів спровокувати президента Порошенка на введення не просто воєнного стану, а жорсткої його форми — призупинення демократичних прав та перенесення президентських виборів. Зі сподіванням, що це виведе людей на вулиці та потенційно призведе до третього Майдану. Але також дасть Юлії Тимошенко "мантію" захисту демократії в Україні.
Тому з боку Росія це й реакція, і, мабуть, провокація. І ставка була на те, що Україна не відповість на те, що відбулося, збалансовано та раціонально.
- Чому Україна вирішила провести цю операцію?
- На це можна поглянути з двох ракурсів. Перший — це те, що, як усі ми знаємо, будівництво та відкриття так званого Кримського мосту мало негайний та глибоко руйнівний економічний ефект для української експортної торгівлі. Другий: це підкріплювалося російським агресивним режимом морських перевірок. Перед Україною постала дилема, як відповідати на це. Україна не має змоги відповісти на морі реальною військовою силою, яку Росія сприйме серйозно. Але не робити нічого в Чорному морі — значить, погодитися з російським баченням ситуації як із доконаним фактом
Тому я припускаю, що українська влада вирішила заявити про своє бачення міжнародної правової ситуації, просто здійснивши те, що країни НАТО називають звичайною свободою судноплавства.
В РНБО вам дадуть авторитетну відповідь, але я ось так це розумію.
- Україна могла очікувати такої реакції з російського боку, але однаково наважилася на операцію. Це не було по-дурному?
- Можу лише сказати, що Україна передбачає нові та безпрецедентні дії Росії не краще за своїх партнерів із НАТО. Тому я б не казав "по-дурному". Можливо, необачно, не дуже далекоглядно, але в цьому плані Україна нічим не відрізняється від інших. Попри всілякі застереження різноманітних експертів, радників, що від Росії треба очікувати несподіваного, що прецеденти — не орієнтир для майбутньої поведінки Росії, є мимовільна відповідь, що ескалація лише досягне певної точки, бо так траплялося раніше.
Також я вважаю, що в Україні ще є, якщо можна так сказати, "похмілля", зумовлене тим, що, на думку Заходу, у 2014 році не було спротиву анексії Криму. Тому я підозрюю, що українська влада подумала: це непровокативний, стриманий, повністю законний хід дій, на який можна звернути увагу НАТО, щоби підкреслити важливість питання та наскільки серйозно Україна до нього ставиться.
Водночас є розчарування, пов’язане з тим, чи був комплекс заходів західних країн у відповідь на зростання проблем в Азовському морі до цієї події достатнім та добре спланованим.
- Запровадження воєнного стану після цього — логічний крок?
- Я не певен. Не сиджу в Раді, не чув із боку президента Порошенка чи Олександра Турчинова обґрунтування необхідності такого кроку. Тут точно немає нічого самоочевидного. Якщо б дійшло до нападів на материкову частину України, необхідність запровадження воєнного стану була очевидною, але в цьому випадку я хотів почути аргументи.
- Як Росія може відповісти на введення воєнного стану?
- Не думаю, що Росія відповідатиме прямо. Звісно, буде дипломатична відповідь та риторика. Будуть і дуже жорсткі запитання від Росії — про те, чи вважає Україна, що перебуває в стані війни з Російською Федерацією. І якщо Україна не готова чи не хоче відповісти на це запитання, це ще одна причина не запроваджувати воєнний стан. Бо якщо ви заявляєте: "так, ми вважаємо, що юридично тепер перебуваємо в стані війни з Росією", це майже запрошення для Росії загострювати ситуацію надалі. Це непроста ситуація.
- І як Україні слід відповісти на це запитання?
- Є речі, які Україна повинна зробити, і те, що має зробити Захід. Виклик для України тут полягає в тому, щоби відповідати не імпульсивно та символічно, а системно — вдаватися до кроків, які призводитимуть до системних змін в інституціях та спроможностях, посилюватимуть українську армію та Військово-морські сили. Потрібні правильна військова стратегія та, зокрема, неухильно розроблена та фінансована програма розвитку ВМС України. Вони мають бути належно продумані та забезпечені, і це насправді не відбулося. Було багато дискусій, риторики, індивідуальних дій, але нічого системного та узгодженого.
Що б хто не думав про сильні та слабкі сторони Росії у військовій та військо-морській сферах, її не звинуватиш у відсутності узгоджених доктрини, стратегії та операцій, за якими, до того ж, стоять належно забезпечені командні структури та суб’єкти, які надають цьому всьому значення.
Саме це повинна зробити зробити й Україна. Це матиме наслідки для бюджету та означатиме кінець для багатьох шкурних інтересів у Міністерстві оборони та Генеральному штабі, які не хочуть фундаментальних змін. Тому що будь-яка докорінна зміна спричинить і оновлення керівного складу, залучення нових талантів і молодших поколінь, які відсунуть теперішніх убік. Ось чому вони опираються.
Тепер щодо Заходу. Думаю, слід зробити три речі. По-перше, навіть останній саміт НАТО в Брюсселі зберіг відмінність між так званою Розширеною передовою присутністю НАТО в Балтійському регіоні та Адаптованою передовою присутністю НАТО в Чорноморському регіоні. Тепер ця відмінність повинна зникнути, а пріоритетність політики та стратегії НАТО в Чорному морі треба підняти до того самого рівня, що й у випадку з країнами Балтії. Це також має бюджетні наслідки та потребує розгортання сил.
По-друге, і ЄС, і США, повинні оголосити, що буде суворий перегляд наявних санкції через Крим — визначити, чи вони достатні, хто їх обходить, з якими наслідками, і до яких кроків нам треба вдатися, щоби санкції працювали ефективніше.
І по-третє, за зачиненими дверима ми маємо провести дискусії з усіма зацікавленими сторонами, включно з фахівцями з міжнародної торгівлі та російської економіки, про те, як нам тиснути на інтереси Росії в Чорноморському регіоні, зокрема експорт та імпорт із російського порту Новоросійськ.
Думаю, ці три заходи ми можемо з користю застосувати. І ми маємо відкрито про це говорити. Щоби чітко дати зрозуміти: щоразу, коли Росія загострює ситуацію, вони можуть чекати справжньої відповіді не лише від України, а й від її партнерів.
